Ваші пальці пахнуть ладаном

З iнтерв’ю кiнометра:– За Украiною нудьгуете?– Звичайно! Все мое дитинство i юнiсть минули тут. У Киевi живуть моi друзi. А якi тут дiвчата! Якби я один ходив по Хрещатику, то там залишилась би протоптана мною стежка… Коли менi дзвонять друзi i скаржаться, що Киiв, мовляв, споганiв, я приiжджаю i завжди вражено дивуюсь: та вiн ще кращим став! Таке це дивне мiсто – як його не псують, а вiн все гарнiший… І все так само правий – вiчно правий i вiчно буде правим, – Микола Васильович Гоголь: рiдко який птах долетить до середини Днiпра!.

– Киiв – любов моя!..

Цi слова не раз – особливо наприкiнцi свого життя – вигукуватиме, свiтлiючи на виду, Олександр Вертинський…

Із власного зiзнання (його звернення до краян):

«Любi моi земляки! Любi моi кияни! Як вам, очевидно, вiдомо, я украiнець за походженням, крiм того, киянин. Я народився, навчався, виховувався в цьому чудовому, неповторному мiстi. Я вирiс на берегах Днiпра, багатоi, привiльноi, квiтучоi землi, рiвноi якiй немае у свiтi.

На запитання Наталi Ужвiй звiдки у нього справжнi украiнськi iнтонацii, Вертинський вiдповiв: «Таж я тут народжений. Це ж моя батькiвщина, моя любов i мiй Киiв, моя пiсня, що вперше зародилася, забринiла i на два крила пiднялася саме тут, на схилах Днiпра, у сивому i вiчно юному градi Кия…»

І коли я чую, як лунае пiсня «Як тебе не любити, Киеве мiй», то нi-нi, та й вчуеться раптом i його неповторний голос:

Грае море зелене,

Тихий день догора.

Дорогими для мене

Стали схили Днiпра.

Де колишуться вiти

Закоханих мрiй…

Як тебе не любити,

Киеве мiй!..

Здаеться, що вiн… Нi, нi, вiн i справдi щойно повернувся зi своiх далеких мандрiв, пiднявся на схили Днiпра, зiтхнув на повнi груди, що нарештi вiн удома…

Спить натомлене мiсто

Мирним, лагiдним сном.

Ген вогнi, як намисто,

Розцвiли над Днiпром.

Вечорiв оксамити,

Мов щастя прибiй…

Як тебе не любити,

Киеве мiй!

Будинок, у якому вiн народився, стоiть i зараз по вулицi…

Спершу вулиця звалася Кадетською, але за Вертинського була Фундуклеiвською – вiд прiзвища киiвського губернатора, з 1919-го – Ленiна. Нинi – Богдана Хмельницького.

Батько майбутнього артиста Микола Петрович Вертинський був приватним повiреним, але крiм адвокатськоi практики займався журналiстикою.