Ваші пальці пахнуть ладаном

На пам’ятнику друзi викарбують його рядки:

Как хороши, как свежи будут розы,

Моей страной мне брошенные в гроб!

Але все це – крах надiй, самотина i забуття, – прийде згодом, а тодi…

Тодi в Москвi тих рокiв Ігор Северянин – некоронований король поетiв!

Це ж треба! Маяковський, сам Володимир Маяковський був у нього в заступниках, таким собi вiце-королем!

Кафе футуристiв, де тi футуристи умiло влаштовували бурхливi скандали, на яких росли, як на дрiжджах, i яке трiщало вiд напливу бажаючих послухати i подивитися на них, футуристiв, королiв новiтньоi поезii…

Олександр Вертинський вже тодi не покладав на них особливих надiй, вирiшивши в мистецтво й поезiю йти своiм, осiбним шляхом, але залюбки вiдвiдував iхнi зiбрання й почувався серед них, як риба у рiднiй стихii.

Богема непомiтно почала його засмоктувати – вiчнi спiрки, що нi до якоi iстини не доводили, кокаiн – це вiн просто обожнював. А ось кокаiновоi залежностi вiн тодi ще не вiдчував. А вiдчував себе серед обраних, на вершинi касти московськоi iнтелiгенцii, i радiв, що його туди було допущено.

До тiеi касти, до якоi входили знаменитi письменники, художники, чиi iмена у всiх були на слуху i перед якими поштиво схиляли голови молодi пошуковцi визнання i слави. У тi роки вiн грав у маленьких студiях та гуртках невеликi ролi в модних п’есках i навiть намагався поставити Блока на сценi. Про свого улюбленого поета пiзнiше писатиме, що вiршi його «формують наш свiт».

«У нашому свiтi, свiтi богеми, кожний щось там приховував у собi, якiсь надii, марнославнi задуми, невиконанi бажання, кожний був рiзким у своiх судженнях, бравiрував надуманою оригiнальнiстю поглядiв i непримиреннiстю критичних оцiнок.

А над усiм цим гуляв хмiльний вiтер поезii Блока, що отруiв не одне серце мрiями про Прекрасну Даму…» І хоч Вертинський не наслiдував Блока, але його образи робили на нього такий сильний вплив, що все тодiшне сприйняття його життя було якоюсь мiрою «блокiвським».

Йому тодi добре йшлося.

Якось, коли вiн гуляв у скверi перед Театром мiнiатюр, що знаходився у Мамонiвському провулку, очiкуючи приятеля, на нього раптом звернула увагу сама Марiя Олександрiвна Арцибушева – господиня того театру.

Ось як про те згадуе сам артист:

«– Що ви тиняетесь без дiла, молодий чоловiче? Йшли б краще в актори, до мене в театр!

– Але ж я не актор, – заперечив вiн. – Я нiчого, власне, не тямлю.

– Не вмiете, так навчитесь!

– А скiльки я буду отримувати за це? – дiловито запитав я.