Золота осінь Гетьманщини

Але коли поруч був князь Голiцин – а вiн завжди був зi мною поруч, – я жила, жила, як у раю.

Передихнула.

– А може… Може, й справдi я жила з коханим у раю, де закоханi живуть… І зараз до нього збираюсь. І коли ми з ним стрiнемося, щоб нiколи бiльше не розлучатися, ми теж будемо в раю… У тiм раю, що його любов надае людям…

Із законною своею дружиною цар Петро пiсля того, як закрутив роман iз Анною Монс, формально ще перебував у шлюбi – i не розлучався, i не жив. Мабуть, тому, що на Русi цар не мiг розлучитися iз законною жоною-царицею, а ось запроторити ii в монастир замiсть розлучення мiг.

Петро й вирiшив запхати в келiю монастиря свою законну жону-царицю, – та й нащо вона йому, як вiн, давно охолонувши до неi (а втiм, вiн i не мав до неi гарячих почуттiв), жив – i жив вiдкрито в Нiмецькiй слободi з Анною Монс.

Поки ще була жива його мати, яка й женила Петра на Євдокii, цар намагався не демонструвати своеi антипатii до жони-царицi. Дотримувався якоiсь, бодай вже й лицемiрноi пристойностi, але пiсля смертi Наталii Кирилiвни Петро поiхав до Архангельська, не передавши дружинi жодноi, бодай куцоi, записки, всiляко демонструючи, що вона для нього не iснуе.

Та Євдокiю за традицiею, чи радше за iнерцiею, ще називали царицею i жила вона з сином Олексiем у палацi в Кремлi, але ii родичi Лопухiни, якi обiймали до того високi державнi посади, на той час потрапили в опалу, були позбавленi своiх посад i взагалi будь-якоi честi, бо вже не вважалися родичами царю.

А вiн бiльше не вважався iхнiм зятем. І тодi Євдокiя перейшла на бiк тих осiб, якi були невдоволенi полiтикою, як i самим правлiнням Петра.

Петро затаiв на них злобу. Днi iхнi, здавалося, вже були полiченi.

Але так минуло чи не три роки – пiсля смертi царицi Наталii Кирилiвни, – Петро i не жив з ii невiсткою, але й не виганяв ii з Кремля, хоча постiйно погрожував це, врештi-решт, зробити.

І ось настав вирiшальний день. Збираючись за кордон, Петро – буцiмто через якусь змову, що ii намагалися влаштувати бояри, – звелiв батька царицi, свого високопоставленого тестя i двох ii братiв, бояр Сергiя i Василя схопити i вислати подалi вiд Москви.

Щоправда, поки що воеводами – аби якось пом’якшити iхне падiння.

Вже перебуваючи в Лондонi, цар письмово доручив своему дядьковi Леву Наришкiну, боярину Стрешневу та духовнику царицi умовити Євдокiю постригтися в черницi, за звичаем, прийнятим на Русi (замiсть розлучення).