Золота осінь Гетьманщини

А вже потiм спостерiгав, як обезголовлених стрiльцiв вiшали навколо монастиря Новодiвичого – трупи там висiли i по п’ять мiсяцiв, щоб живi затямили, як виступати проти царя чи не виконувати його наказiв.

Удовольнившись стратою, iхав у Нiмецьку слободу – тiшитися в обiймах Анни Монс. Плоть жадала чогось такого… а найперше любовi.

І так день за днем, день за днем – бiльше двох тижнiв.

Нагостювавшись пiсля повернення з Лондона у Нiмецькiй слободi, Петро вiдвiдав ще кiлька будинкiв, де гуляв, пив, спав i знову пив i гуляв, i тiльки за тиждень, а можливо, i бiльше, нарештi «соизволил» побачитись iз законною супругою i не вдома, а в когось iз бояр.

І побачився лише для того, аби «власноустно» порадити Євдокii хутчiш постригтися в черницi. Євдокiя й цього разу – хоч i почула пропозицiю вже з уст царя, – навiдрiз вiдмовилась iти в монастир, бо не вiдчувала за собою нiякоi вини – та ii i в природi не було. Того ж дня вона попросила про заступництво патрiарха Адрiана. Його святiсть зробив спробу заступитися за царицю, але без успiху. Якщо не рахувати лютi, що ii вiн викликав у Петра.

– Не твое дiло, святий отче, – кричав цар. – Молися Богу та не лiзь не в своi сани! Євдокiя буде черницею, а ти, святий отче, можеш опинитися бiля неi простим монахом!

І патрiарху зацiпило.

Не знаходячи собi мiсця вiд гнiву, цар велiв схопити Євдокiю i пiд конвоем вiдвезти в монастир. Спершу вiн навiть хотiв за непослух скарати ii на горло, але його вiдговорили вiд такоi затii друзi з Нiмецькоi слободи.

23 вересня 1698 р. царицю Євдокiю пiд конвоем привезли до Суздальсько-Покровського монастиря, що був традицiйним мiсцем заслання невгодних цариць. Там Євдокiю поспiхом i насильно постригли пiд iм’ям Олени. Щоправда, архiмандрит обителi вiдмовився постригти Євдокiю, за що був узятий пiд варту. Згодом у манiфестi, виданому у зв’язку зi справою царевича Олексiя, Петро сформулював звинувачення проти колишньоi царицi так: «…за некоторые ее противности и подозрения». (Мiж iншим, того ж року Петро постриг у чернецтво двох своiх единокровних сестер Марфу i Феодосiю – за спiвчуття до скиненоi царiвни Софii.

)

Утримання вiд казни царицi Софii не було видiлено – ii мали утримувати родичi. Вона iм у вiдчаi писала: «Здесь ведь ничего нет: все гнилое. Хоть я вам и прискушна, да что ж делать. Покамест жива, пожалуйста, поите, да кормите, да одевайте, нищую».

Черницею Євдокiя пробула щось iз пiвроку, а тодi перейшла у статус мирянки при монастирi.