Золота осінь Гетьманщини

Поховали царицю Євдокiю в соборнiй церквi Новодiвичого монастиря бiля пiвденноi стiни собору, де Смоленська iкона Божоi Матерi, поруч iз гробницями царiвни Софii та ii сестри Катерини Олексiiвни.

І всi ще довго пам’ятали пророчi – буцiмто пророчi – слова (закляття) про загибель новоi столицi, що iх нiби урочисто-моторошно виголосила Євдокiя Лопухiна ще перед вiдправою ii в монастир: «… месту сему быть пусту!»

Друге за величиною та значенням мiсто Росii пiсля Москви – Санкт-Петербург, мiсто свого iменi та святого Петра, цар почав будувати в гирлi Неви на Заячому островi в 1703 р.

Першою його забудовою стала дерев’яна фортеця з шiстьма бастiонами. У фортецi поставили дерев’яну церкву во iм’я Петра i Павла, а бiля неi на мiсцi, де стояла рибацька хижа, дерев’яний будиночок для Петра «о двух покоях с сенями и кухней, с холстинными выбеленными обоями, с простой мебелью и кроватью». Визначено було мiсце для гостинного двору, пристанi, царського палацу, садiв та будинкiв знатних вельмож.

А далi… далi, як свiдчить iсторiя, «строительство этого города, которому суждено было вскоре стать новой столицей России, послужило поводом к такому отягощению народа, с каким едва ли могли сравняться все другие меры».

З усiеi краiни щорiчно зганялися на болотистi береги Неви десятки тисяч робiтникiв, якi помирали тут незчисленно вiд голоду i хвороб. Особливо багато – десятки тисяч, – загинуло там украiнцiв, насильно зiгнаних з усiеi Украiни царським урядом.

Як свiдчить iсторiя, постать Петра І – дуже складна й неоднозначна для оцiнювання в iсторii росiйськоi держави.

З одного боку, Петро І – реформатор у галузях економiки, органiв управлiння, суду, вiйська, соцiальних вiдносин, побуту, освiти, а з iншого – вiдвертий деспот i крiпосник, прибiчник абсолютистськоi влади та диктатури дворянства, в особистому життi жахливий пияк, розбещений, аморальний, хамовитий i нестерпно-жорстокий тип. Тому в iсторiографii iснуе широка палiтра характеристик дiянь першого «божою милiстю росiйського iмператора»: вiд негативних до позитивних. Для радянськоi влади, яка десятилiттями панувала в СРСР, це був ледь чи не «радянський», себто свiй, стовiдсотково позитивний iмператор.

Для Петра, як зазначають об’ективнi iсторики, взагалi були характерними репресивнi заходи, нехтування людським життям. Та коли І. Мазепа «зрадив» Петра i перейшов на бiк шведського короля Карла ХІІ, цар наказав покарати багато людей.