Золота осінь Гетьманщини

Вважаеться, що не залишилася в боргу перед велелюбним мужем i Катерина. Статева любов завжди бiльше важила для неi та була на першому планi. Як свiдчить один з авторiв, який писав про неi, «этому научил ее еще горячий Марко в цыганском таборе (есть и такой факт в биографии русской царицы)». А будучи царицею, вона нiколи не вiдчувала голоду в задоволеннi своеi невгамовноi та невситимоi плотi, тож мала коханцiв i мала. Але вибирала не будь-якого вiку, а чоловiкiв, молодших за неi на 10–15 рокiв. У своi майже сорок вона не вiдчувала себе старою, а рiзноманiтнiсть молодих коханцiв робила ii життя цiкавим i повноцiнним – на ii переконання.

І не вважала вона це грiхом – щиро не вважала.

Не знала, що таке – унiкальна, взагалi, жiнка! – що таке ревнощi.

Коли iй пояснювали, що це – сумнiв у вiрностi, коханнi, пiдозра у зрадi подружжя, з непiдробним подивом перепитувала:

– А що таке… вiрнiсть? Що таке, як ви кажете, пiдозра у зрадi? І що таке взагалi – зрада?

Хоч стiй, хоч падай!

І питала з такою наiвною дитячою щирiстю, що ображатися на неi не було пiдстав.

І вродиться ж така жiнка! Розумiли, що iй не дано це знати – щаслива! Навiть самi жiнки дивувалися. Тi, котрi, як i вона, були непостiйнi в коханнi. До всього ж Катерина не знала – таке складалося враження, – що це таке – сiм’я?

– Просто, – казала вона, як про щось звичайне i буденне, – сьогоднi я живу з одним i тiшуся з ним, але – сьогоднi. А завтра… Завтра, як Бог дасть.

– Бог зради не дае, – заперечували iй.

– Це вам, – гмикнула цариця, – а менi Господь усе дае.

Бо я не така, як ви, я – едина у свiтi. Іншоi такоi немае. Ще не народилася.

І пурхала безжурною пташкою, яка знайшла черв’ячка – i рада. А вони… ревнощi. Бог з вами, що ви кажете таке! Якi ревнощi, коли треба жити у свое задоволення i на свою втiху, а не ревнувати – пхе! Чоловiкiв на мiй вiк вистачить.

І додавала, як присуд виносила:

– І мене на iхнiй вiк вистачить!

Вибираючи собi в коханцi брата Петровоi коханки Анни Монс Вiллiма Монса, Катерина й не думала мстити чоловiковi.

Просто вона закохалася в цього молодика, закохалася враз i гаряче-пристрасно. Вiллiм був авантюристом у повному розумiннi цього слова, а таким вона завжди вiддавала перевагу – кохання з таким нiколи не було прiсним. Вiн щомитi був готовим, втративши обережнiсть, кинутись у будь-яку пригоду. Навiть небезпечну. До всього ж вiн був европейцем, по-европейському освiченим, гарним собою. А ще – спритний, дотепний, шукач рiзних пригод.