Золота осінь Гетьманщини

І ще виявилося: схильнiсть до невiрностi може передаватися по спадковiй жiночiй лiнii – отак-то, братове, представники сильноi – буцiмто сильноi – статi людства!

Жаль, що самодержавець Петро I, сам знатний гуляка i зрадливець – а може, в ньому теж було завiвся подiбний ген? – не дожив до такого вiдкриття австралiйських учених, тодi бiдолашному царевi було значно легше.

Як легше тепер усiм нам – представникам сильноi статi, – що, виявляеться, хоч ми i зраджуемо подружню вiрнiсть, але винуватi не ми, а наше преславне жiноцтво, де й завiвся той нещасливий ген.

Цiкаво, а як його витурити з нашого жiноцтва? Цього австралiйськi вченi ще не вiдкрили. Але будемо сподiватися, що вони й це з часом вiдкриють – тямущi вченi!

А нам уже вiдкритого досить. Бо, виявляеться, не ми iх, прекрасних, зраджуемо (та в нас, у сильноi статi, i генiв вiдповiдних катма, то як ти будеш зраджувати!), а вони нас, прекраснi Венери нашi, нам роги наставляють. Але дякуючи вiдкриттю австралiйських учених, прекрасним Венерам уже не викрутитися, зрадницям нашим.

Тим, яких ми так любимо та без яких i життя свого – i взагалi життя на планетi Земля, – не уявляемо. Ось так, братове-товариство.

Бережiмо жiнок наших. Бережiмо, бо хто ж нас, окрiм них, наших прекрасних, – якщо вiрити австралiйцям, – i зраджувати буде, га?

Про те, що й ми iх зраджуемо – iнодi… – не будемо згадувати, з нашого боку це – випадок. Лише. Той виняток. А кожен випадок-виняток – нетиповий.

Лише за неповнi десять рокiв Катерина Олексiiвна народила вiд Петра I вiсьмох дiтей – виходить, майже постiйно перебувала вагiтною, – скаржилася, що Петро в постелi не бережеться, тож вона пiсля одного зачаття вiдразу ж пiдхоплюе iнше.

Першою в них на свiт бiлий з’явилася 1707 р. дiвчинка, що ii на честь матерi буде названо Катериною.

За рiк новонародженоi не стане – Бог дав, казали в таких випадках, Бог i взяв.

Другою прийде в цей свiт Анна – народжена в рiк смертi своеi сестрички Катерини (1708 р.), Анну Петрiвну в сiмнадцять рокiв буде вiддано замiж за нiмецького герцога Карла-Фрiдрiха, вона переiде в Кiль, де народить сина Карла-Петра Ульрiха (в майбутньому росiйський iмператор Петро ІІІ) i тихо скiнчить своi днi у вiцi 20 рокiв – через три роки пiсля замiжжя.

Наталiя проживе лише два роки. Маргарита проживе ще менше – один рiк.

Потiм з’являться один за одним два сини: Петро, що вважався офiцiйним спадкоемцем корони з 1718 р. i Павло. На свiт бiлий вiн вигулькне 13 сiчня 1717 р.