Золота осінь Гетьманщини

Обiцянками та обманом спромiгся заманити Олексiя додому – наiвний царевич повiрив батьковим запевненням, що й пальцем його не торкне. Почалося слiдство над тим, хто пiд’юджував Олексiя до втечi. Було виявлено опозицiю, що ii Петро назвав змовою. Олексiя з наказу Петра схопили й запроторили в камеру Петропавлiвськоi фортецi, де вiдразу ж почали допити «с пристрастиями», i жорстокi тортури, в яких брав участь i сам цар. Вiддавши сина до суду, звелiв винести цесаревичу смертний вирок.

Сину заявив: «Я, за мое отечество и людей, и живота свого не жалею, то како тебя, непотребного жалеть».

У червнi 1718 р. морально i фiзично зломленого Олексiя було страчено в камерi фортецi… З наказу батька-царя, який i краплi жалю не мав до сина. Єлизаветi розповiдали (пошепки, озираючись i роблячи очi круглими вiд жаху), що вже наступного дня пiсля смертi сина батько-цар пив i веселився, святкуючи рiчницю Полтавськоi вiкторii. (У нього тодi була надiя зробити спадкоемцем своiм малолiтнього царевича Петра вiд сина Катерини, але той помер iще дитиною…)

Вiйну проти шведiв цар Петро почав невдало.

У першiй же битвi пiд Нарвою шведи завдали руському царевi нищiвноi поразки – майже третину армii Петра, близько 80 офiцерiв i серед них 10 генералiв, 135 гармат було втрачено.

Бiльшоi ганьби Петро доти не зазнавав. Але не знiтився, дiючи за правилом: за одного битого двох небитих дають. Найголовнiшою рисою характеру Петра була та, що з будь-якого програшу вiн добував зерно, в поразках шукав успiх, не скиглив, а навпаки – зiбравши всi сили, боровся далi… Боровся так енергiйно, що це швидко почало давати добрi наслiдки.

Але як боровся?!

«Царь занялся преобразованием армии и наращиванием военной и экономической мощи, – пише Ключевський, – представляя во фронте своим генералам и адмиралам, Петр… набирал рекрутов, составлял планы военных движений, строил корабли и военные заводы, заготовлял амуницию, провиант и боевые снаряды, все запасал, всех ободрял, понукал, бранился, дрался, вешал, скакал с одного конца государства в другой, был чем-то вроде генерал-фельдцехмейстера, генерал-провиантмейстера и корабельного обер-мастера».

«При этом он еще находил время проводить реформы», – говорить І. Мусський.

Результати почали з’являтися швидко.

Програвши в першому ж бою шведам, Петро заходився змiцнювати й реорганiзовувати армiю, i це дало позитивнi наслiдки. Вже наприкiнцi 1701 р. росiйська армiя почала бити шведську.

У 1702 р.