Старший боярин (збірник)

А Петро Пахомович тим часом читав уривок iз статуту: «Беручи до серця долю рiдного народу так, як чемний, та уважний, та розумний син долю своеi матерi, який не забувае нi на мить, що вона даеться Богом у життi тiльки раз, ми заснували братство пiд назвою «Перший курiнь вiльних украiнцiв» для того, щоб у самiм зародку вирвати в столипiнськоi реформи жало, скероване просто в серце самостiйностi нашоi батькiвщини. Повиннiсть кожного члена е безумовне послухання старшини цього братства, яке правуе свою дiяльнiсть на те, аби в росiйського помiщицтва на нашiй землi вiднiмати силою грошi i передавати iх обезземеленим селянам, перетворюючи так все населення в маетне.

Практично цей процес мусить вiдбуватися таким чином: у кожнiй економii чи фермi ми повиннi мати таемного члена, який слiдкуватиме за робiтниками i в роботi, i в побутi, i помiтивши, що якийсь працюе не для пропою чи гулянки, а для того, щоб вибитися iз злиднiв, то йому наше братство дае непомiтно для других грошi у розмiрi вiд 500 до 1000 карбованцiв i портрет украiнського дiяча культури чи полiтики з тим, аби селянин негайно купував хату i шматок поля або деревнi на будiвництво i грунт для господарства. Збудувавши собi оселю, вiн, як прикмету свого щастя на цiле життя, мусить тримати в господi даний портрет».

І, перервавши читати, гукнув:

– А по якому праву ти, Свердельцю, вiдступив вiд братського статуту, i селяни тi, що за нашу експропрiацiю на Жаботинський завод побудували собi хати, не мають потрiбних портретiв, що е завжди душею наших даткiв? Навiть не знають, чи iм помогли в життю украiнцi, чи киргизи? Кажи!

– А я тебе питаюся, чого ти до мене в'язнеш? – обминаючи вiдповiдь, прохрипiв тихо i зловiсно Сверделець.

Петро Пахомович, лапнувшися боковоi кишенi у пiджаку, з якоi стирчав браунiнг, ще з бiльшою наполегливiстю став присiкуватися:

– Як то чого в'язну до тебе? Хiба я не писар братства? Хiба братство щодня не ставить на одну карту все свое життя, аби статечним робiтникам помогти стати добрими селянами? А тi портрети, що ми даемо, хiба не мусять бути збудниками i нацiонального самозрозумiння, i теплим iнтимним та свiдомим зв'язком з усiм буттям нашого люду?

І встав Мелета Сверделець i заговорив словами хижого гнiву, але який ще не дiйшов своеi межi:

– Скажiте йому, що як тiльки вiн буде довше в'язнути, то я йому одiрву голову, неначе поганенького кавунця вiд пожовклоi осiнньоi вудини[70 - Вудина або огудина – стебла i листя рослинних культур сiмейства гарбузових.