Трагічна любов отамана Артема

Незабаром один за одним помчали гiнцi до отаманiв об’еднаного загону з запрошенням термiново прибути на нараду до головного отамана. Артем, спiшившись з свого коня, присiв на край одного з обозних вiзкiв, очiкуючи наближення отаманiв. Йому було цiлком зрозумiло, що на цей раз бою уникнути не вдасться. З одного боку, попереду колони розташувався заслiн червоних, з iншого боку, позаду колони на п’яти наступав 216-й полк червоних. Виходу практично не було, потрiбно було вступати у бiй.

Усi отамани зiбрались бiля вiзка за якихось пiвгодини.

Першою прискакала Маруся, потiм Вiнтоненко з Якубенком. Останнiм прибув отаман Лихо. Спiшившись, усi отамани розташувались на обозному вiзку поряд з Артемом. Першою запитання задала, як то, напевно, i мало бути, запальна Маруся.

– Артеме, ми чули пострiли зi сторони села, що там сталось? – ковтаючи слова вiд поспiху та хвилювання проговорила юна отаманша.

– Та сталось те, що й мало статись, тiльки от не дуже очiкувано. Я поки що не знаю, хто нам перепинив шлях, цiлком можливо, що це мiсцевий мiлiцейський загiн.

Однак по рясностi обстрiлу мого передового загону, схоже на те, що там досить значна чисельнiсть воякiв, – трохи подумавши вiдповiв Артем.

– Думаю, що нам потрiбно спробувати провести гарну розвiдку, перш нiж прийняти якiсь заходи до бою. А без бою, теж аж нiяк – позаду на п’яти наступае 216-й полк, що йде за нами з пiд самого Гайсина, – продовжив свою думку Артем.

Наступним слово взяв отаман Лихо:

– Панове отамани, я пiдтримую думку Артема, що нам доведеться вступати у бiй, бо iнакше зостанемось i без обозу з провiантом i без гармат.

Однак потрiбно термiново провести стиха ретельну розвiдку та дiзнатись, хто перед нами i скiльки iх. Я пропоную розшукати в загонах i послати у розвiдку тих, хто народився, або жив у цьому селi, чи у селi Хвостiвцi – воно знаходиться поряд.

Тут в свою чергу подав голос отаман Вiнтоненко:

– А знаете що, у мене в загонi е один козак, на iм’я Охрiм, то вiн саме iз села Яри i буде.

Термiново послали посильного за Охрiмом, який прибув за якихось десять хвилин. Коли Охрiм пiдiйшов до отаманiв, то Артем промовив:

– Друже Охрiм! Ми тебе покликали на допомогу, тому що ти з села Яри, що перед нами i, напевно, добре знаеш, як можна тихо проникнути в село та дiзнатись, хто нам заступив шлях i скiльки iх там. Але потрiбно розвiдку провести дуже обережно та дуже швидко, бо позаду нас полк червоних.