Трагічна любов отамана Артема

Похмурий Охрiм, що трохи потерпав вiд того, чому це вiн термiново знадобився отаманам, тепер повеселiв i бадьоро вiдповiв:

– Не сумнiвайтесь панове отамани, тут у мене багато родичiв i побратимiв, тож через годину-двi будемо усе знати.

– Добре Охрiме, ти ж розумiеш, як ми на тебе покладаемось. Тож не пiзнiш як через двi години чекаемо тебе з новинами, – закiнчив свою думку Артем, – з Богом!

Охрiм пiднiс руку до своеi шапки i тихо зник у сутiнках. Отамани тим часом роз’iхались по своiх загонах, проiнформували старшин про плани ради отаманiв, розпорядились бути готовими до бою i по тому повернулись до попереднього мiсця збору.

Охрiм прибув навiть трохи ранiше призначеного часу. Вiдхекавшись, вiн почав свою розповiдь:

– Панове отамани, на жаль, перед нами не просто мiлiцейська залога. Мiлiцiя знаходиться поряд у селi Хвостiвцi у будинку сiльськоi ради. Їх там шестеро, що теж досить щоб нас гарно пострiляти, коли ми будемо проходити через село. А перед нами регулярна рота 216-го полку, яка була термiново сьогоднi перекинута потягом з Гайсина, щоб органiзувати тут засiдку.

І вони це встигли зробити. У ротi десь, за оцiнками моiх односельцiв, бiля сотнi бiйцiв, то вони можуть нанести нам вiдчутнi втрати, особливо вдень.

Почувши оповiдку Охрiма отамани на деякий час притихли. Кожен думав над тим, що можна зробити, щоб втрати об’еднаного загону були якомога меншими. Першою, як завжди, озвалася Маруся:

– Охрiме, а на твою думку, що нам потрiбно було б зробити?

Охрiм трохи помовчав, почухав потилицю, розгрiб заскорузлими селянським пальцями свою чуприну, а потiм стиха промовив:

– Я звичайно, тiльки простий вояк, але на мiсцi панiв отаманiв, я не чекав би до ранку, а напав би на тих червонозадих прямо сьогоднi вечором, коли вони цього не дуже очiкують.

– Добре Охрiме, дякуемо за розвiдку i твою пораду. Тепер ти можеш, поки що бути вiльним, але знаходься десь поряд, бо скоро нам знадобишся, – промовив Артем.

На хвилину над обозним вiзком запанувала крихка тиша, усi задумались над планом бою.

Затим слово взяв отаман Лихо:

– Панове, думаю Охрiм правий, треба використати фактор неочiкуваностi. Напасти на червоних потрiбно коли засутенiе, обiйшовши iх стиха зi всiх сторiн. І розпочати баталiю потрiбно тiльки опiсля того, як iх обстрiляе наша батарея. Хоча воно i майже поночi, та ми маемо гарних гармашiв, то думаю навiть у цей час вони червоних шрапнеллю щiльно накриють, – Лихо замовк та запитально подивився на Артема.