Трагічна любов отамана Артема

Незважаючи на те, що вiн i був вищим за посадою та званням в армii УНР, проте мав значно менший бойовий досвiд i не приймав участi у Листопадовому походi Дiевоi армii УНР 1920-го року.

– Я теж вважаю, панове-отамани, що саме так потрiбно i зробити. Але додатково iще необхiдно нейтралiзувати мiлiцейську залогу у Хвостiвцях, бо вони, почувши бiй, влаштують нам по тому гарну засiдку, – пiдвiв пiдсумки по виробленню плану дiй головний отаман об’еднаного загону.

– Пошлемо у Хвостiвцi Охрiма з десятком пiших козакiв iз мого загону, – додав свою думку до загального плану i Вiнтоненко.

По завершенню ради отамани вирiшили, що оточення роти червоних зi сторони поля бере на себе отаман Лихо, у загонi якого е багато пiших козакiв. А отамани Артем i Маруся iз своiми кiнними козаками нападуть на червоних iз сторони дороги одночасно з пiшими козаками Лихо. Напад вiдбудеться одразу ж по завершенню шiстнадцятого пострiлу батареi з восьми гармат. Гармати вiдкриють почерговий вогонь рiвно о десятiй годинi вечора, коли усi бiйцi вийдуть на вихiднi позицii.

В подальшому мiсцевi газети повiдомили, що в нiч на дев’яте грудня 1920-го року в селi Яри (тепер – с. Ковалiвка Немирiвського району) повстанцями було вбито шiстнадцять бiйцiв 216-го полку 24-i дивiзii. Одночасно в селi Хвостiвцi (нинi – теж село Ковалiвка того ж району) повстанцi побили, а потiм вiдпустили шiсть мiлiцiонерiв.

Того ж дня повстанцi проходили через села Головеньки, Боблiв, Байракiвку, Луку-Немирiвську, Никифорiвцi у напрямi села Колюхiв.

Згiдно офiцiйних джерел, «жодних збиткiв… бандити не вчинили. Насилля над населенням з боку банди не було» [6].

Щоб дiстатись до села Колюхiв потрiбно було переправитись на протилежну сторону рiчки Пiвденний Буг. Ця рiчка розпочинаеться у теперiшнiй Хмельницькiй областi, протiкае через Вiнницьку, Кiровоградську, Миколаiвську областi та, утворивши широке гирло, впадае у Чорне море за шiстдесят кiлометрiв вiд мiста Миколаiв. Бiля села Никифорiвцi рiка вже досить широка та глибока, i хоча на той час вона вже мiсцями затяглась кригою, проте було б дуже необачно розраховувати переправитись по тiй кризi на протилежний берег.

Тому i взяв Артем, який вирiс у цих мiсцях, напрям на поромну переправу, що знаходилась мiж селами Никифорiвцi та Колюхiв.

Село Колюхiв розташувалось на вiдстанi приблизно з пiвтора кiлометри вiд рiчки Пiвденний Буг [7]. В цю рiчку впадае малесенька притока, що розпочинаеться майже в центрi села з невеличкого джерела.