Трагічна любов отамана Артема

Виходячи з цього було опрацьовано ряд iсторичних праць, архiвних матерiалiв та iнших супутнiх джерел з метою визначити найбiльш iсторично-правдивий опис подiй, що призвели у груднi 1921-го року до розстрiлу Артема Онищука. Звичайно, що повнiстю вiдтворити подii майже дев’яносторiчноi давностi не е можливим. Тому автором було прийнято рiшення пiдготувати художнiй твiр, з його допустимими вiдхиленнями вiд лiнii iсторичноi правди.

Особливу вдячнiсть автор хоче висловити кандидату iсторичних наук Костянтину Вiкторовичу Завальнюку за наданi ним матерiали, що грунтуються на дослiдженнi архiвних джерел Державного архiву Вiнницькоi областi.

В.П. Марценюк

1. Останнiй похiд Дiевоi армii УНР

21-го листопада 1920-го року Дiева армiя Украiнськоi народноi республiки практично припинила свое iснування. Ряд фатальних помилок Головного отамана, по сутi дубльованi командармом Михайлом Омеляновичем —

Павленком, який так i не наважився дiяти всупереч волi Симона Петлюри, призвела до втрати iнiцiативи в наступi, який розвивався з територii Польщi через Вiнниччину у напрямку центральноi Украiни.

Трагедiя украiнськоi армii завершилась, однак до завершення трагедii украiнського народу ще залишались довгi роки i десятирiччя [1].

Курiнний Артем Онищук вiдступав разом з залишками свого куреня у напрямку залiзничноi станцii Волочиськ, де мала бути органiзована переправа особового складу через рiчку Збруч на територiю Захiдноi Украiни, що вiдходила до Польськоi республiки.

Особовий склад куреня за цi десять днiв, що пройшли в безперервних боях розпочинаючи з десятого листопада, скоротився у своiй чисельностi з чотирьох сотень до восьмидесяти активних шабель. В тому, що червонi розпочнуть незабаром свiй наступ на украiнськi територii, якi вiдходили iм за Ризьким договором, не сумнiвався нiхто. Були тiльки деякi сумнiви, що цей наступ буде розпочатий саме десятого листопада i саме о сьомiй годинi ранку.

Командування украiнськоi армii, отримавши результати Ризького мирного договору, теж планувало стати до наступу з метою подальшого визволення Украiни вiд червоноi московськоi навали. Тепер уже всiм стало зрозумiло, що поляки своi територiальнi питання вирiшили i подальша збройна боротьба лягае одноосiбно тiльки на плечi двадцятитисячноi украiнськоi армii, якiй протистояла майже мiльйонна армiя Радянськоi Росii.