Трагічна любов отамана Артема

Сьомого листопада на вiйськовiй нарадi у мiстечку Ялтушкiв командарм армii УНР Омелянович-Павленко оголосив рiшення призначити наступ на 11—12 листопада 1920 року. Перемир’я, що розпочалось мiж воюючими сторонами 18-го жовтня 1920-го року закiнчувалось дев’ятого листопада. Здавалось цiлком логiчним було б розпочати военнi дii зразу ж по завершенню термiну перемир’я вже десятого листопада. Цi дii можна було б розпочати i набагато ранiше, враховуючи той факт, що керiвництво УНР не було однiею з сторiн у ризьких переговорах, а тому й не брало на себе зобов’язань по припиненню бойових дiй.

Таку позицiю обстоював командир 3-i Залiзноi дивiзii армii УНР генерал-хорунжий Олександр Удовиченко. Вiн слушно зауважував, що переговори в Ризi, де украiнська сторона була представлена тiльки марiонетковим урядом радянськоi Украiни, який дiяв у Харковi, не можуть проходити в iнтересах украiнськоi державностi. Тому пiдписання мирного договору мiж поляками з однiеi сторони i червоною Росiею з iншоi призведуть тiльки до чергового перерозподiлу територii Украiни мiж Польщею та Росiею.

А тому потрiбно продовжувати боротьбу та розраховувати на власнi сили.

За думкою Удовиченка Армiя УНР повинна вiдновити военнi дii тодi, коли буде бiльше шансiв на перемогу. Очiкувати результатiв конференцii у Ризi не було жодноi потреби, все було i так повнiстю ясно. Переконливi аргументи Удовиченка вплинули на командарма Омеляновича-Павленко i вiн провiв опитування командирiв дивiзiй. Результати опитування спонукали командарма вiддати наказ армii УНР перейти першого листопада 1920-го року у наступ, щоб знову кинутись на ворога, який ще не встиг в повнiй мiрi оправитись вiд поразок попередньоi кампанii.

Однак, за декiлька годин до початку наступу, командарм несподiвано вiддав наказ його вiдкласти. Це була вже друга з ряду найбiльш фатальних помилок керiвництва УНР, що беззаперечно i призвели до повноi поразки нацiонально-визвольних змагань украiнського народу. Перша фатальна помилка Симона Петлюри i його оточення у передостаннiй визвольнiй компанii, полягала у втягуваннi украiнськоi армii у стан перемир’я, в той час, як ii наступ на терени Украiни успiшно розвивався.

До третьоi з фатальних помилок керiвництва армii УНР слiд вiднести явну втрату iнiцiативи у часi початку наступу уже пiсля закiнчення перемир’я.

Залишки куреня Артема Онищука прискорено рухались польовими дорогами з мiстечка Сатанiв у напрямку Волочиська.