Трагічна любов отамана Артема

Звичайно, через мiст у Волочиську нам це не вдасться, бо там вже котовцi, але брiд в iншому мiсцi знайти ще можна, рiчка тут не дуже глибока та широка.

– Проте, браття, ми можемо показати i грабiжникам-бiльшовикам, що не все то мед, що ним здаеться, – продовжив курiнний свою мову.

– А тому я хочу запропонувати вам, панове старшини, iнший, бiльш лицарський вихiд з цiеi ганебноi ситуацii. Ми повернемось назад, на терени наших рiдних Гайсинщини та Брацлавщини, звiдки бiльшiсть з вас родом, щоб продовжити боротьбу.

Адже дома i рiднi стiни допомагають. Прошу, панове, висловлюватись, хто яку думку мае.

Деякий час на галявинi стояла тремтлива тиша, яку порушувало тiльки ледве чутна трiскотня пострiлiв далекого бою. Цю тишу першим порушив сотник Галайда:

– Панове козаки! Всi ми разом пройшли ту криваву дорогу, що пролягла нам з листопада 1919 року, коли пiд ударами, як бiлих так i червоних ми змушенi були вiдступити на польськi терени. Тодi ми були союзниками полякiв i вони до нас вiдносились з певною повагою, бо розраховували на пiдтримку у боях з бiльшовиками.

А тепер ми хто для них будемо?! Так звичайно, ми будемо просто бидлом, будемо iх холопами, як це було вже не раз у нашiй iсторii. Тому я пiдтримую думку курiнного про повернення до рiдних краiв.

Наступним слово взяв чотовий Ковальчук:

– Браття! Не хочу я спокiйно сидiти десь на чужинi пiд сторожею польських жовнiрiв та перейматись думкою, що дома моiх батькiв, братiв i сестер грабують клятi бiльшовики.

Тому я теж голосую за повернення.

Коли по черзi висловились усi старшини, виявилось що бажаючих iнтернуватись до польських таборiв серед присутнiх немае, а тому зголосились за повернення до рiдних мiсць. На завершення ради курiнний Онищук сказав таке:

– Панове старшини! Ситуацiя у нас склалась така, що з цього моменту ми з стройового куреня Дiевоi Армii УНР перетворюемось на самостiйний повстансько-партизанський загiн, а тому я не хочу щоб у наших лавах хтось зоставався з примусу.

Прошу вас запропонувати усiм козакам, хто бажае перейти у Польшу, зголоситись до мене i вони можуть сьогоднi ж залишити наш табiр.

Коли ранком наступного дня курiнь Армii УНР, а тепер вже повстансько-партизанський загiн пiд проводом отамана Артема вирушив у зворотну дорогу до рiдних осель, з його лав вiддiлилось дев’ять вершникiв, якi повернули своiх коней в сторону Збруча.

2.