Трагічна любов отамана Артема

 На рiдну Брацлавщину

Шлях тепер уже повстансько-партизанського загону отамана Артема Онищука пролягав на рiдну Брацлавщину через мiстечка Ярмолинцi, Вiньковцi, Ялтушкiв, Копайгород, Шпикiв, Тиврiв. Старшинi та козакам загону було зрозумiло, що отаман хоче повернутись у рiднi мiсця, якi вiн знав як п’ять пальцiв на своiй руцi. Це дозволило б загону певний час маневрувати, уникаючи прямих сутичок з бiльшовицькими вiйськами. В той же час повнiстю таких сутичок уникати все ж не вдавалось. Бiльшовики, звiльнивши внаслiдок миру з поляками своi регулярнi вiйськовi частини, кинули iх на боротьбу з залишками Дiевоi Армii УНР та регiональними повстанськими загонами.

Одним iз таких загонiв був загiн Марусi Соколовськоi, який пiд тиском переважаючих сил бiльшовикiв вiдступив з рiдного Горбулева, що пiд Радомишлем, на терени Брацлавщини. Ситуацiя змусила отаманiв Артема та Марусю об’еднатись у боротьбi проти спiльного ворога. Окрiм загону Марусi Соколовськоi на початку грудня 1920-го року до загону Артема Онищука приеднались також загони отаманiв Лихо, Якубенка та Вiнтоненка.

Об'еднаний загiн, пiд загальним командуванням Артема у цей час нараховував бiльше п’яти сотень чоловiк i мав на озброеннi цiлу батарею з восьми гармат [3].

Перша зустрiч отаманiв Артема Онищука та Марусi Соколовськоi вiдбулась у будинку лiсника, що знаходився бiля села Никифорiвцi Брацлавського повiту. Будинок цей був побудований у центрi досить великого лiсу, який простягався мiж селами Потуш та Никифорiвцi, i знаходився на значнiй вiдстанi вiд основних дорiг.

Це дозволяло Артему надiйно органiзувати охорону розмiстивши по околицях лiсу дозорнi пости. Будинок лiсника з господарськими будовами був побудований добротно i дозволяв забезпечити розмiщення усiх семи десяткiв козакiв загону Онищука.

Артем i ранiше, воюючи у загонах Ананiя Волинця, зустрiчався з братами-отаманами Соколовськими, але iх наймолодшу сестру Олександру, котра, як отаман, прийняла псевдонiм Маруся, бачив сьогоднi вперше. Перед ним стояла струнка, невеличка за зростом, ще зовсiм юна дiвчина, що була одягнута по-мужеськи в теплий кожушок.

Кожушок був переперезаний патронними стрiчками та поясом, на якому висiли кобура маузера i коротка шаблюка. Перше на що звернув увагу Онищук, так це на гострий погляд очей отаманшi, що немов би пронизував усе його ество запитанням – хто ти е, i чи можу я на тебе покластись у бою? Цей юний погляд явно випромiнював не жiночу лагiднiсть, а швидше вояцький запал.