Симон Петлюра

Разом зi своiм приятелем Прокопом Понятенком Петлюра втiк iз Полтавщини на Кубань, до украiномовноi станицi Смоленськоi. Попрацювавши там учителем початковоi школи, Симон переiхав до Катеринодара (тепер – Краснодар), де влаштувався вчителем у початкове мiське училище. Але жандармське управлiння отримало компрометуючi матерiали про полiтичну неблагонадiйнiсть Петлюри, пiсля чого його звiльнили iз забороною викладати в будь-яких навчальних закладах.

Захоплення iсторiею привело Петлюру на засiдання «Товариства любителiв вивчення Кубанськоi областi», де його помiтив дослiдник козацькоi iсторii, письменник Федiр Щербина, якому кубанський отаман доручив створити комiсiю з вивчення архiвiв i написати iсторiю Кубанського козачого вiйська.

Людей, якi пишуть, на Кубанi тодi було небагато, i Щербина запросив Петлюру до свого «наукового колективу». Симон опрацьовував старовинний архiв Кубанського вiйська, що його становили 200 тис. тек, у яких було до 200 млн сторiнок. Незабаром на свiт з’явилися три томи iсторii Кубанського вiйська, кожен обсягом по тисячi сторiнок.

Пристрасть до писання в Симона Петлюри посилилася пiсля того, як у 1902 роцi у Львовi в «Лiтературно-науковому вiснику» вийшла його перша стаття, присвячена стану народноi освiти й медицини на Полтавщинi. Невдовзi там же з’явилася його стаття про народну освiту в Росii. У роки «кубанськоi емiграцii» Петлюра друкувався в мiсцевих газетах, у часописi «Киiвська старовина». Та не лише журналiстика цiкавила Симона.

У 1903 роцi Петлюра став одним iз засновникiв пiдпiльноi «Чорноморськоi вiльноi громади» (фiлii РУП у Катеринодарi).

Пiд час обшуку на його квартирi знайшли гектограф i виявили, що на ньому друкувалися революцiйнi листiвки. Понад мiсяць Петлюра перебував у Катеринодарськiй в’язницi, пiсля чого був випущений на поруки до суду, пiд велику грошову заставу, що дозволило йому втекти з Кубанi до Киева, а звiдти i за кордон. Отже, у листопадi 1904 року Симон перетнув кордон мiж Росiйською iмперiею та Австро-Угорщиною й опинився у Львовi.

За мiсяць по тому там же, у Львовi, на надзвичайнiй конференцii РУП вiдбувся розкол. Прибiчники злиття з росiйською меншовицькою партiею, переважно члени закордонного комiтету, залишили конференцiю, вiдмовившись вiд союзу з «незалежними» й вiд подiлу партiйного майна. До «незалежних» (до яких приеднався С. Петлюра) перейшли партiйна каса, архiв, бiблiотека, склад лiтератури. Петлюра почав редагувати партiйнi видання «Праця» i «Селянин».