Прокляті рубіни. Книга перша. Стилети Борджіа

 – Чорти вас забирай! Ви що менi налили сюди, мерзотник ви такий? – вiдсунувши келих вiн пiдвiвся з крiсла на повний зрiст та масажуючи горло однiею рукою, другою витягнув з кишенi в’язаного джемпера дармовис iз закрiпленими на ньому трьома ключами. Пiдiйшовши до книжковоi полицi, вiн натиснув на корiнець однiеi з книг, привiвши в дiю прихований механiзм. Частина полицi рушила в бiк, вiдкривши доступ до дверцят невеликого сейфа вмонтованого в стiну.

– Ви, мабуть, з глузду з’iхали, юначе. Отруiти старого Ганса за допомогою сучасноi хiмii, рецепт якоi ви знайшли в мережi.

Ха-ха-ха! Це Вам не пiд силу, – чоловiк зупинився, перевiвши подих. – Я завжди готовий до цього i у мене е набiр протиотрут на всi випадки життя. Ви ще пошкодуете, що прийшли до мого будинку та вирiшили в такий мерзенний спосiб заволодiти цими коштовностями.

– Це не хiмiя, Штофман. Це отрута рослинного походження й навряд чи у вас е вiд неi антидот, – гидко посмiхнувся його спiврозмовник, з цiкавiстю спостерiгаючи, як господар намагаеться потрапити ключами в замкову щiлину.

 – Ви навiть не встигнете вiдчинити дверцята, а у звiтi лiкаря буде написано – серцевий напад, – вiн пiдвiвся з крiсла й почав згортати чохол зi стилетами.

Сунувши його до портфеля, вiн вiдправив туди ж теку з паперами.

– Прощавайте, гер Штофман, та передавайте вiтання вашому батьковi, з яким ви скоро зустрiнетесь у пеклi. Адже це вiн, немов звiр, катував дiвчат на очах у старого жида, доки той не передав йому стилети. Але навiть пiсля того, як вiн iх отримав, ваш татко вбив усiх.

Зараз ви повиннi сплатити за його грiхи. Не буде нi нового серця, нi круiзноi яхти, анi спiтнiлих мулаток… Не буде нiчого, окрiм кам’яного хреста з вашим iменем на мiському цвинтарi та поiденоi хробаками гнилоi плотi.

Гiсть вдягнув плащ i капелюх, ледь помiтно вклонився господаревi, який вже не мав сили йому перешкодити. Потiм чоловiк протер свiй келих, поверхню столу та пiдлокiтники крiсла все тiею ж шовковою хустиною. Покiнчивши з цим, вiн, не поспiшаючи, надiв чорнi лайковi рукавички та, прихопивши портфель, вийшов з будинку, залишивши Ганса Штофмана наодинцi з його спогадами та болем, викликаним дiею отрути, зробленою за рецептом африканських чаклунiв.

Долина рiчки Луари, Францiя. Осiнь 2007 року

Пiзнього осiннього дощового вечора, продовжувач старовинного французького шляхетного роду з радiсною усмiшкою на обличчi, привiтав у своему кабiнетi довгоочiкуваного вiдвiдувача.