Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

Роздiл третiй

Шато «Литторал», округ Анжу, Францiя, березень 2015 року

Комiсар полiцii Мартiн Вiардо, зупинив автомобiль на майданчику бiля парадних сходiв господськоi оселi. Цього вечора вiн завiтав до шато «Литторал», що розкинуло своi угiддя в передмiстi Анже i у якому мешкали його друзi. Вiардо очолював бригаду з розслiдування, особливо тяжких злочинiв у паризькому комiсарiатi й цього разу до шато його, на жаль привели справи.

Тридцятип'ятирiчний комiсар вилiзши з салону машини, легко пiднявся сходами.

Дверi вiдчинилися i вiдвiдувача зустрiв одягнений в старовинну лiврею лiтнiй слуга Жак.

– Радий знову бачити вас, мсье радник, – посмiхнувся старий.

– Вiтаю вас Жаку. Ви чудово виглядаете. Нехай i звучить банально, але таке враження, що час для вас зупинився. До речi я давно вже не радник, а всього лише комiсар полiцii, – чоловiк вiтаючись, простягнув служниковi руку.

Пiсля мiцного рукостискання, слуга зрушив з мiсця, пропускаючи гостя в просторий хол.

– Дякую мсье Вiардо за комплiмент. Та вiдповiдь проста, немов теплий вiтерець цього чудового вечора – менi вкрай подобаеться жити, ось час i зупинився. Та ще для мене, ви завжди будете радником. Люди похилого вiку рiдко змiнюють своi звички.

– Крiстiан у себе?

– Так. Граф з нетерпiнням чекае на вас. Уже двiчi цiкавився. Вiн наказав накрити стiл у малому кабiнетi й провести вас прямiсiнько туди.

– Ох вже цi аристократи, – посмiхнувся Вiардо. – Але вечеря менi не завадить.

П'ятниця. Моторошнi пробки на автошляхах. Перший теплий день. Мiстяни поспiшають на природу.

Подякувавши слугу кивком, гiсть знайомим шляхом пройшов до малого кабiнету. За кiлька хвилин туди ж увiйшов власник маетку. Чоловiки радiсно привiтались. Обiйнялись, поплескуючи один одного по спинi.

– Ти погладшав Крiстiане. З нашоi останньоi зустрiчi минуло пiвроку, а ти помiтно роздався вшир.

– На жаль, пiсля семи рокiв перебування у в’язницi, мiй органiзм почав робити запаси. Так кажуть мiй особистий лiкар та тренер з тенiсу.

– Ну, тодi це не страшно. Будемо вважати, що це тимчасове явище, тож до лiта ти набереш гарну форму.

– Щиро кажучи, я до цього не сильно прагну. Невеликий живiт додае менi солiдностi. Жозефiнi це подобатися.

– О! Якщо це подобатися коханiй жiнцi, то тодi немае чого перейматися.

– Повечеряеш зi мною Мартiне? Залишишся на нiч?

– Із задоволенням. Цi божевiльнi перегони з Парижа, зовсiм мене виснажили.