Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни

Обпершись спиною об цегляний мур будiвлi, дiстав з кишенi синьоi тюремноi куртки цигарку й клацнувши одноразовою запальничкою з насолодою закурив.

На вiдмiну вiд бiльшостi ув'язнених, куртку та штани чоловiка прикрашали бiлi кола дiаметром з чайне блюдце нашитi на грудях i спинi, а так само в районi колiн i лiктьових згинiв. Такi нашивки покладалися лише, особливо небезпечним злочинцям, яких французький суд iзолював вiд суспiльства на строк не менше двадцяти рокiв.

В’язниця Пуассi, в прогулянковому дворику якоi перебував ув'язнений, була вiдкрита на початку XIX столiття.

Вiд столицi Францii ii вiддiляло всього нiчого – 30 кiлометрiв. Тут утримувалися засудженi за тяжкi злочини чоловiки, термiн покарання, яких обчислювався не одним десятком рокiв, а то й зовсiм приреченi на довiчне ув'язнення. Порушники режиму i особливо небезпечнi злочинцi, мiстилися в одиночних камерах, позбавленi права на прогулянки разом з iншими ув'язненими. Тi ж, хто ставав на шлях виправлення, мали змогу працювати на виробництвi, а вiльний час проводити у кiмнатi вiдпочинку, в комп'ютерному класi, або на спортивному майданчику.

Поява в’язня № 25-222 / 8-FR не пройшла непомiченою iншими. Кiлька чоловiкiв, що стояли бiля дальньоi стiни, оглянули його злiсними поглядами i про щось зашепотiли, схиливши голови один до одного. Двое iнших, якi грали неподалiк на лавочцi в шахи, швидко перенесли дошку на кiлька метрiв далi вiд небажаного сусiда. Появу в’язня помiтили й гравцi в баскетбол. Один з них, молодий африканець, кинувши м'яча своему напарниковi, швидко залишив майданчик i зник в роздягальнi.

За кiлька хвилин з дверей роздягальнi вийшов середнiх рокiв iспанець i ставною ходою пiдiйшов до чоловiка.

– Очам своiм не вiрю! Щоб менi повилазило! То це ти? Тобi знову дозволили вийти на прогулянку? – в знак вiтання вiн простягнув в’язню № 25-222 / 8-FR долоню.

Ув'язнений з силою ii потиснув.

– Я зразково поводився весь останнiй тиждень. Заступник директора розiбрався, що в тiй бiйцi, коли понiвечили марокканцiв, я тiльки захищався.

– Так. Я теж вiрю, що ти тiльки захищався, – посмiхнувся iспанець.

– Як все пройшло?

Чоловiк докурив цигарку. Спритно клацнувши пальцями, вiн вiдправив недопалок до смiтника.

– Чудово. Хлопцi точнiсiнько виконали твоi iнструкцii. Що з розрахунком?

– А iм не вистачило того, що вони взяли в сховищi?

– Я не знаю, скiльки вони взяли i чого саме. Це iхнiй навар. Ти ж пам'ятаеш нашi закони. Будь-яка праця повинна бути оплачена.