Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

Землянi люди поховалися, священнi дерева Тангри прибульцi спалили, а з простих дерев зробили огорожу. Бiльшiсть киян – жiнок, дiтей та поранених – варяги тримали в цiй огорожi, але тих, хто мiг утекти, позалишали у човнах зв’язаними. До острова пiдiйшли хазарськi кораблi з вiтрилами, великi, як громадськi стодоли. Вони належали найзаможнiшим купцям iз Тьмутараканii та Іхтелю – Йосифу, Захарii, Семендер-тархану.

У темрявi чув я, як спiвали за огорожею християнськi жiнки: «Кiрiе, елейсо!» – «Господи, помилуй!» П’янi варяги кричали щось на неоковирнiй своiй мовi, iнодi верещали дiвчата, що iх гвалтували переможцi.

Сам я страждав вiд спраги, а голоду не вiдчував. Богумил, який лежав поряд зв’язаний, намагався послабити мотузки, вiдтягуючи вузли зубами, але зламав зуб i облишив шарпатись. Над ранок я забувся важким, як меотiйська ртуть, сном.

Ранком на Песячий острiв упав холодний туман. У тому туманi пiзнав я першi варязькi слова: «кнаг» – «воiн», «лейданг» – «човен». На тiй ладдi, де були бранцями ми, Желянськi жерцi, порядкував ярл[24 - Ярл – незнатний вiйськовий ватажок або суддя у варягiв.

] Хальблот, родич кагана Хельга. За його наказом нам дали розведеного пива, по шматку солодкоi паляницi й зняли iз нас мотузки та весь одяг.

Прийшов покупець людських душ – достойний Йосиф, до якого ярл та воi зверталися шанобливо «адаль», тобто «шляхетний, високороджений». Був Йосиф могутньоi статури, з кучерявою сивою бородою. Велике тiло купця вкривав чорний оксамитовий каптан, мав вiн на шиi потрiйний золотий ланцюг, на якому висiв талiсман – золота п’ятикутна зiрка, на кожному пальцi горiли дорогоцiннi перснi, а пиха того Йосифа перевищувала всю розкiш його одягу.

За Йосифом слуги несли червону скриню iз срiблом.

«Адаль Йосиф, – сказав йому Хальблот, – ось раби молодi та гарнi». Хазарин оглянув нас i наказав слугам дати Хальблоту зв’язку срiбних монет. Богумила й бiляву Силеникову наложницю Йосиф вiдокремив вiд нас – забрав до свого гарему. Пiзнiше я довiдався, що Богумиловi його вродливiсть обернулася на зле – з нього Йосиф зробив евнуха.

Як я молився тодi, дякуючи Боговi за вилицюватiсть та капловухiсть, що врятували мене вiд скопцевоi долi!

На хазарський корабель нас не перевели – Йосиф найняв лейданг i воiв Хальблота охороняти караван на шляху до Саркелу. Нас i далi тримали на варязькому човнi, тепер уже як веслярiв. До веслування були ми не звичнi – то варяги посадили нас на весла по двое.