Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен

На iншому боцi лейданга з веслами легко вправлялись могутнi кнаги Хальблота. Вiдплили ми вночi, бо Хальблот плив з Йосифом без дозволу кагана, який ще замирював вогнем та мечем роди склавинськi навколо Киева.

Течiя та вiтер допомагали нам. На веслах пливли рiдко – Хальблот пiдняв бiле вiтрило, i лейданг хутко побiг перед кораблями Йосифа. Замикав караван лейданг ярла Хокона. Йосиф i Хокон були великi приятелi. Купець подарував ярловi двох дiвчат-бранок, та Хальблот як узнав про це, то весь день гарчав вiд заздрощiв, немов звiр, i просив Тюра, варязького бога, спопелити хазарина блискавкою.

Зате на лейдангу Хальблота був Симаргл, якого варяги вкрали в капищi. Дерев’яний людино-птах гордо стояв на носi човна, оглядаючи шлях попереду. А нiс Хоконового човна прикрашала лише стара трiснута дерев’яна «масмi» – ведмежа голова грубоi роботи. Воi Хальблота, коли напивались увечерi, кричали Хоконовим воякам: «Веслярi дохлого масмi!..» Тi у вiдповiдь пiдiймали над бортом лейданга голих дiвчат, подарованих Йосифом, i, регочучи, радили Хальблотовим варягам зробитися скопцями.

Ярл Хальблот навiть пообiцяв своiм воям, що пiд час зупинки на островi Лава купить iм за власнi грошi бранку.

Я вже почав розумiти мову варягiв i знав, що на островi Лава Йосиф сподiвався поповнити запаси води та харчiв, а також придбати у печенiгiв нових рабiв та коней, за яких уже розплатився; i до Саркелу караван пiде через Степ. Великi кораблi не змогли б пройти Днiпровi пороги, а пiвденнiше, бiля Меотського озера,[25 - Меотське (або Меотiйське) озеро – Азовське море.

] кочували ворожi хазарам племена хана Кубрата, спiльника Вiзантii. Але цим планам не судилося збутися. Знову настав день, коли Промисел Божий невiдворотною десницею спрямував долю Йосифового каравану i мою долю на визначений ним незбагненний шлях.

Того дня на лiвому березi Днiпра побачив я велетенськi кам’янi iдоли – баби. Цi прадавнi боввани були бiльш древнi, анiж Свентовитiв кам’яний iдол у капищi Силеника. Силеник розповiдав нам, що цi кам’янi баби були пращурами наших предкiв, але плювали на лице Даждьбоже, звучи його бiсом Ташбешем, i вiн прирiк iх почути його Голос – i стали вони каменем.

Старий жрець, що висвятив мене у жерцi, казав, що пiд тими бовванами лежать похованi вороги Киева – почвари, проти яких боролися у давнi часи спiльно моi родовичi й хазари. Як не стане iх, то розкриеться Степ i воскреснуть вороги. А перемогти iх зможе тiльки Святий Витязь Еркiн.