Шлях Богомола. Імператор повені

Держава Ашинiв – iмперiя кочовикiв, яка виникла у 552 роцi, розпросторилась на весь Великий Степ й остаточно розпалась у VIII столiттi.] Одне, що достеменно зрозумiла дiвчина: з цими вправними, сильними й добре озброеними людьми краще не зв’язуватись.

Із цим корисним розумiнням вона повернулась до своiх товаришок. До темряви Доброслава, Спiрка i Риска пересидiли на верхiвках дубiв, намагаючись нiчим не видати свого iснування. Руда собака знайшла сховок неподалiк. Коли у глибоких присмерках Риска обстежила побережжя, плащоносцiв там уже не було.

Вони не залишили жодного слiду. Анi клаптику одягу, анi зношеноi пiдошви, анi якоiсь загубленоi дрiбнички, за якими можна було б визначити iхне походження. Лише заплямлена кров’ю рiнь нагадувала про Нiрадову помилку та вiйськову майстернiсть чорнобородих бiйцiв.

Одне лише втiшало: на шляху мiж втiкачками й рятiвними чагарниками тепер не залишилося жодноi перешкоди.

2.4

Якби не княжий наказ, Жаринка нiколи б не пiшла до пiвнiчних болiт. Дурна слава мочарного краю давно вже населила не однi лише мисливськi iсторii Бiлого племенi.

Навiть найменшi дiтлахи знали, що на безкраiх гнилих болотах стоять чорнi вежi на курячих ногах, а в тих вежах живуть гачконосi Ягинi, котрi лише й мрiють що про солодке людське м’ясо. Неслухняних дiтей лякали тими болотами, а про все незрозумiле i страшне казали, що воно з пiвночi причвалало.

Торговi гостi iздили пiвнiчним трактом лише взимку, коли драговина вкривалася льодовою кiрочкою, а мочарна нечисть засипала або вiдступала у глиб болiт, на порослi вербами i вiчно вкритi туманом острови, де мисливцi натрапляли й на зловiснi вежi, й на вкритi потрощеними кiстками лiгва.

Але Чоломир наказав Жаринцi йти саме на пiвнiч. Вона анi на мить не пiддала сумнiву доброго княжого намiру. Волостелин племенi, розумiла Стоймислова донька, хотiв урятувати вiд ордалiй i Хорсового вiвтаря свою кохану. Свою найнiжнiшу й скажену в любовi синьооку косулю. Найвродливiшу та найстрункiшу дiвчину племенi.

Про те, що вона володiе чарами небуденноi вроди, Жаринка знала вiд того часу, коли ii мати повiдомила батьковi, що донька досягла дiтородного вiку. Мати сказала тодi:

– Всi говорять: серед рiвних собi вiком наша перша за вродою. Буде князiвною.

– Не зуроч, жiнко, – нахмарився на ii слова воевода Стоймисл. – Ми куничi. Всiм вiдомо, що задля едностi племенi за Томирада видадуть знатну турицю. Одну з Горанових онучок. До того ж, ми не знатнi.

– Ти – воевода.