Шлях Богомола. Імператор повені

Вiрний раб прихилився до царевого вуха, дихання розривало слова, i Фарнак наказав:

– Говори голоснiше!

– Воiни Перiсада зловили двох амазонок, володарю, – повiдомив раб, вiдступивши. – Вони страшнi i мовчать.

– Звiдки тут амазонки?

– Перiсад каже, що з кiбiтками Самга прийшли комоннi амазонки з далеких степiв, з племен Чорноi Матерi.

– Багато?

– Кiлька сотень. Але в бою вони такi небезпечнi, як македонськi аргiроспiди.

Аргiроспiди. Анi Фарнак, анi його батько, анi дiд не зустрiчали аргiроспiдiв – «срiбнощитних» гвардiйцiв давнiх македонських царiв.

Але кожнiй дитинi були вiдомi легенди та перекази про лютих i непереможних ветеранiв Олександра, якi перед боем пили священний напiй, скаженiли, наливалися нелюдською силою й здобували перемоги там, де iншi не сподiвалися навiть на гiдний вiдступ.

– Вони теж п’ють отой… напiй? – спитав цар.

– Так казали менi колись старшi люди з Фанагорii. А ще амазонки дають напiй коням, i тi стають ласими до людського м’яса.

Фарнак вирiшив, що все треба перевiрити самому. Батько вчив його не довiряти словам старших людей, схильних до казок та слабких на пам’ять. Вiн ще не встиг виголосити розпоряджень, коли тямущий раб повiдомив, що полонених амазонок закрито у портовому льосi, а кати чекають напоготовi. Цар звелiв принести смолоскипи i викликати товмачiв. Спiмен побiг до шатра i принiс йому легкого панцира.

– Навiщо?

– Мiй володарю, – вклонився раб, – цi войовничi жiнки гнучкi та сильнi.

Вони володiють небезпечними бойовими таемницями. Навiть зв’язана, одна з них спромоглася прокусити Полемоновi шию. Лiкар не впевнений, чи вiн виживе».

Фарнак згадав Полемона – дужого ветерана нескiнченних Мiтридатових вiйн, сотника охоронцiв з голеною головою i руками, схожими на переплетене корiння дубу. Воiна, здатного кiлька дiб смертоносно махати важезним мечем. Цар похитав головою i дозволив Спiменовi одягти на нього бронi.

– Полемон допитував амазонку? – спитав Фарнак, коли сталеве, пiдбите шкiрою, колье огорнуло його шию, i вiдразу пошкодував, що спитав.

Раб мiг зрозумiти це запитання як ознаку остраху.

– Полемон пiсля допитiв хотiв насолодитися ii тiлом.

Цар засмiявся. Але в його реготi Спiмен не почув зухвалостi. У супроводi царських охоронцiв вони залишили платформу, проминули казарми, стiйла, майданчики з похiдними шатрами i вийшли на нижню терасу портового молу.