Шлях Богомола. Імператор повені

Що цим видiнням ти наказуеш менi бути достойною святостi Капаутаки i подруги ii Сiнкаштри,[22 - В авестiйськiй мовi «капаутака» – лазурит, а «сiнкаштра» – сердолiк.] котрi незламнiстю своею принизили царя-вiдступника. Я виконаю твiй наказ, о Володарко Ночi!»

Войовниця вихаркнула гiркоту разом iз залишками волхвинного гриба, припасувала до одягу зброю, розсунула маскування й випiрнула з барлогу у передсвiтанкову темряву.

3

[року вiсiмсот шiстдесят першого за ромейським численням, у п’ятисотий рiк вiд перемоги гуннiв над аланами, у двiстi шiстдесят дев’яте лiто вiд спалення аварами Хорсового капища на Хортицi, у двадцятий рiк по смертi iмператора Феофiла, батька Михаiла, у третiй рiк пiсля походу Людовiка проти ободритiв, наступного року пiсля Довгоi зими i Кривавого снiгу, коли франки вибрали очi в князя Ростислава Моравського]

3.

1

– Ми заблукали? – врештi-решт не витримала Риска. Утiкачки вже пiвгодини як вийшли на захiдний схил гори, що формою нагадувала ведмеже вухо.

Звiдси мав би вiдкритись вид на закинуте гiрське городище. Проте в долинi та на протилежному схилi не проглядалося жодних його ознак. Лише борзий потiк бiг скелястим ложем та всотувала сонячнi променi темно-зелена лiсова ковдра, ледь помережана старими згарищами та вiтровалами.

– У Спiрки питай, – насупилась Доброслава, – це ж вона в нас найкраща розвiдниця.

– Он де воно, – не зовсiм впевнено кивнула на протилежну гору Спiрка. – Минулого року я саме там бачила городище. Якщо не зволiкати, то ще до темряви дiйдемо.

– Нiхто й не зволiкае. – Доброслава зiсковзнула з плаского каменя. – Нiхто не хоче ще одну нiч провести на деревах, правда ж?

– Нехай Пековим прутнем поклянеться, що бачила там городище. – Руда недобре глянула на «найкращу розвiдницю». – Учора вона казала, що городище на цiй горi. Те саме казала: я бачила, я бачила.

– Поклянись, – звелiла Спiрцi Доброслава.

– А вам вiд того легше стане?

Онука Горана з недобрим здивуванням глянула на Спiрославу.

Це щось нове. Не поклали такого боги, щоби смердичка з Лугового кiнця запитувала щось дурне у вiдповiдь на вимогу дитини боярськоi. Нехай усi вони тут вiдступницi, проте поконiв кровi Сили не вiдмiняли. І Тур Обойрiг тому свiдок.

Боярська вдача вимагала негайного покарання зухвалоi родовички, але Доброслава стрималась. Не на часi. Спiрка була найсильнiшою i найспритнiшою iз трьох дiвчат. Вона найкраще знала тутешнi гори та вiйськовi звичаi верховинних жителiв.