Шлях Богомола. Імператор повені

Окрiм тваринноi сили, володiло воно Силою iншою, що в’язала жертвам м’язи й волю. Старiйшини порiшили, що звiр не тутешнiй, а е приходьком. Забродою з Нижнього свiту. Вiдповiдно, вони вiднесли його знешкодження до справ могитичiв.

Молодий Пекич, що звався тодi Лобасом, сам визвався загнати звiра до темряви, що його породила. Знайшов у лiсi слiд потвори, з належними примовляннями вибрав його з грунту, вiднiс до капища i поклав на вiвтар Велеса. Навколо слiду вiн встановив знаки чотирьох стихiй: черешневу смолу (знак повiтря), запалений каганець (вогонь), чашу з водою та сiль (знак землi).

Збудувавши таким чином Храм,[24 - В даному випадку «Храм» означае символiчний священний простiр. Якщо непосвяченi язичники (профани) приносили жертви на вiвтарi (требищi) без творення Храму, то жерцi завжди обумовлювали своi офiри будуванням особливого ритуального простору.] могитич запалив свiтла й розпочав ритуал. Йому йшлося про встановлення зв’язку з духом звiра. Для цього вiн сiв перед вiвтарем, розпрямив спину й прискорив вихiд за межi Серединного свiту волхвинним грибом. Легко пройшов Бузиновий i Сiро-голубий пороги, уявив себе стрiлою, спрямованою на слiд звiра. Перетворення на гостре знаряддя нищення вiдбулось навдивовижу пластично. Могитич кожною клiтиною вiдчув, як його нiс загострюеться, як видовжуеться голова, забуваючи про колишню круглу форму, як заростае рот, витягуються вилицi, очi, вуха, як руки зливаються з дротяним тiлом, а ступнi розростаються у велетенськi пiр’iни. У цiй стрiмкiй подобi вiн нацiлився на ледь означену присутнiсть звiра. Одночасно навколо нього розквiтли скупчення кольорових лiнiй. Вони блукали, петляли, сходились i розходились, прямуючи до цiлi. Могитич пронiсся вздовж лiнiй, летячи туди, де в перспективi молочного кольору виднiлось пульсуюче блiдо-червоне яйце – вмiстилище духу звiра. Воно також вiдчуло мисливську магiю й набрякло тривожним пурпуром.

Воно пульсувало вже поряд, злякане, м’яке i вразливе, коли перед стрiлою виник дивний серпанок. Пасмо сiрого туману.

Ця сiрiсть була особливою. Їi колiр вiдрiзнявся вiд молочних, срiблястих та сiро-рожевих просторiв iншого вимiру. В нiй не проглядалось жодного виразного вiдтiнку, звичного для мешканця Серединного свiту. Перед могитичем нагло розквiтла первiсна, досконала, абсолютна сiрiсть, невловима примара сiроi тiнi, вiд’еднаноi як вiд свiтла, так i вiд темряви. В нiй тонуло й зникало все напружене, визначене i спрямоване. Всi лiнii згасли, а скупчення свiтла зникли.