Шлях Богомола. Імператор повені

Жахливi демони вирвались тодi з Нижнього свiту, прагнули гарячоi кровi i заважали людям шукати теплих краiв.

Найсильнiшi з людей дiйшли до Дворогоi долини. Мудрець вимовив назву долини еврейською мовою «Карнаiм» i сказав, що одне з таемних iмен богинi – Карна або Кара – походить вiд тiеi назви. А Макарiй, у свою чергу, згадав, як у перший весiльний день антськi жерцi пiдкорочували волосся його майбутнiй дружинi, примовляючи довжелезнi закляття й раз у раз повторюючи: «Призначена еси, окарнена еси!».

У Дворогiй долинi, вiв далi мудрець, з-пiд землi виходили потоки гарячоi води. Сили, що iх живило пiдземне полум’я, успiшно протистояли лютим морозам, i щедрiсть iх не згасала. Там, бiля паруючих озер, зiбралось багато людей, i попервах iм було що iсти, бо звiрi, принадженi теплом, також сходились туди i ставали поживою зголоднiлих племен. В озерах водилась риба, i мешканцям долини здалось, що вони врятованi. Вони розпалили вогнi, спорудили житла та кумирнi i почали вiдправляти експедицii до найближчих лiсiв по вмерзлi у кригу i збереженi вiд псування тушi великих звiрiв.

Так минали темнi днi й ще темнiшi ночi. Лiк часу було втрачено, але за вiком дiтей люди знали, що вiд приходу до Карнаiму минуло багато часу. Народженi пiд гнiтом Великоi зими ставали дорослими й недовiрливо слухали розповiдi батькiв про сонце, блакитне небо i загиблий теплий свiт. Там, у Дворогiй долинi, богиня втiлилась у найкрасивiшу дiвчину племенi людей з рудим волоссям. Пiзнiше, за цiею ознакою, те перше втiлення богинi назвали ще й Орай (Вогненним).

Богиня устами рудоi дiвчини сказала людям, що iм суджено залишити Дворогу долину, бо невдовзi закiнчиться мерзле м’ясо в лiсах, а риби в теплих озерах вимруть. Богиня сказала, що на пiвднi Небесна пляма грiе втричi сильнiше, пiд нею ростуть деякi рослини. Й що найголовнiше, там е вкрите тонкою кригою море, у якому живе безлiч риби й та риба не вичерпаеться аж до закiнчення Великоi зими.

«Готуйтесь до походу, солiть м’ясо i рибу!» – сказала вустами дiвчини Орай. Проте, попередила вона, дорога страшна i довга. На безкрайнiх рiвнинах дмуть крижанi вiтри, а демони набули подоби велетенських бiлих ведмедiв, шкiру котрих не пробивають кам’янi сокири. Далеко не всi дiйдуть до рятiвного моря, попереджала богиня, лише найсильнiшi та найвитрiвалiшi. Тому казано було старим, хворим i малим дiтям залишитись бiля гарячих джерел Дворогоi.