Лицар з Кульчиць

– Слава-а-а! – дико заволав Кульчицький, кинувшись зi своею шаблею на спантеличених туркiв.

– А-а-а! – слiдом крикнули рейтари, а далi i всi оборонцi, горлаючи, кинулися у контратаку.

Побачивши такий вiдчайдушний опiр, турки спинилися, а оборонцi, навпаки, стали тиснути на них, аби зайняти втраченi позицii.

Бiй iшов не на життя, а на смерть. Яничари рвалися у пролом iз дикими криками, закликаючи на допомогу Аллаха. Оборонцi вiдбивалися люто, захищаючи грудьми своi родини й домiвки.

Аж тут прибiгла помiч: кiлька пiдроздiлiв пiхоти прийшли на допомогу оборонцям, а вiв iх сам граф Штаргемберг.

Вiн гукав серед бою, розмахував своею шпагою, не боячись схопити кулю. Окриленi його появою оборонцi почали битися ще смiливiше i зовсiм скинули туркiв iз муру, а тодi ще й почали бити по них iз рушниць.

І раптом зламалася турецька сила. Яничари не могли сподiватися такого шаленого опору, щось нiби враз переламалося у iхнiй лавi, й вони почали безладно вiдступати. Навколо лежала незлiченна кiлькiсть яничарських трупiв.

Дикий радiсний крик почувся на мурi. Зараз же сяк-так залатали пролом, зроблений мiною. Сьогоднi перемога була за вiденцями, хоча у тому бою вони втратили п’ятдесят чоловiкiв убитими, серед яких трое офiцерiв.

Юрiй повертався додому пiсля бою, аби хоч кiлька хвилин вiдпочити. Вiн ледве волочив ноги – цiлу добу йому доводилося товктися на мурах, битися з яничарами, допомагати гармашам, пiдносячи iм ядра та порох. А ще Юрiй латав пробоiни в мурi вiд турецьких ядер, тягав побитих та поранених.

І так уже цiлий мiсять. Вiн недоiдав, валився вiд утоми, i тiльки козацька завзятiсть додавала йому сили i вселяла надiю.

Марiя жила в домi одного iз друзiв гера Франка: Кульчицьким там видiлили невеличку комiрчину. Жiнка була при надii – i Юрiй хвилювався за неi набагато бiльше, нiж за самого себе.

Вiн тихо переступив порiг, прислухався, оглянувся, аби не розбудити дружину.

Марiя не лежала на лiжку – постелила собi на пiдлозi.

– Менi так зручнiше, – пояснила, побачивши чоловiка.

Схоже, чекала на нього. – Люблю на твердому спати, а ще тут не так душно.

Юрiй вiдчув, що насправдi вона боiться турецьких ядер, хоч i не говорить про це. Їi аж трусило вiд страху та хвилювання. Це може недобре вiдбитися на дитинi. Юрко прилiг поруч iз нею, поклав iй руку на живiт. Вiд цього дотику вона перестала труситися, страх перейшов.

– Ну як там наш малюк, копав сьогоднi?

– Ще й як. Тiльки це буде не малюк, я малючка.