Судний день

Імператриця аж стрепенулася, коли дверi голосно вiдчинилися i в кабiнет увiйшов молодий чоловiк, багато одягнений, – двiрцевий франт, улюбленець жiнок, а за сумiсництвом ii фаворит – пан Григорiй.

– Я рада вас бачити, Грiшо. В останнiй час ви не занадто балуете увагою свою iмператрицю.

Григорiй нагнувся перед ii величнiстю, узяв руку i гаряче припав до неi губами. Тодi ще раз, але вже вище долонi, тодi ще раз.

– Годi вам, Грiшо, – ii величнiсть посмiхнулася й легенько звiльнила свою руку. – Зараз у мене зовсiм немае часу.

Мушу написати листа.

– Справдi?

– Королю Речi Посполитоi Станiславу-Августу Понятовському, – пояснила iмператриця.

– Чудово, – випалив Григорiй. – А я все життя думав, що царськi особи власноручно пишуть тiльки любовнi листи. Чи може раптово помер ваш секретар?

Вiн вiдiйшов вiд iмператрицi, повернувся до вiкна й почав вдивлятися у сiрий петербурзький день. Катерина дивилася йому у спину, посмiхалася.

– Ви ревнуете, господiн граф?

– Нi, ваша величносте.

Справа була у тому, що Станiслав Понятовський, який ранiше жив у Петербурзi, був коханцем Катерини Другоi, чи, як тодi говорили, фаворитом. Саме завдяки пiдтримцi ii величностi честолюбивий шляхтич i став польським королем.

– І добре робите, Григорiю, бо цей лист сугубо полiтичний. – Катерина знову повернулася до стола. – У скорому часi вiдбудеться у Варшавi сейм. Там буде розглядатися питання про православну i протестантську вiру на територii Речi Посполитоi. Ми мусимо заступитися за православних хоч би для того, щоби не опустився престиж держави.

Європа подумае, що ми слабкi, якщо не можемо захистити своiх одновiрцiв.

– Тодi, ваша величносте, я вiд iменi росiйського дворянства наполягаю на тому, аби лист був написаний у виключно строгому стилi. Ми повиннi вимагати, а не просити. Понятовський, надiюся, пам’ятае, що саме при нашiй пiдтримцi вiн зiйшов на польський престол, тому хай буде добрий, та вдержить своiх магнатiв. А iнакше навiщо нам вiйсько, гармати.

Росiя зможе заступитися за своiх одновiрцiв i вiдстояти свое iм’я! – раптом запалився патрiотичним настроем Григорiй. Подумавши трохи, додав:

– Ваша величносте, смiю дати вам пораду. Якщо сейм таки не прийме пунктiв нашого договору, а це так i буде, бо магнати, пробачте, плювати хотiли на короля i його закони, нам потрiбно вводити вiйська на правий берег Днiпра.

Імператриця знову посмiхнулася, примирливо простягнула своему улюбленцю руку. Той узяв ii долоню.