Судний день

– Пiдстав може бути вдосталь, якщо тiльки захотiти – хто може стримати росiйського ведмедя?

Про це ще нiхто з присутнiх не думав, та iдея iм сподобалася.

– Можна спробувати, – мовив князь.

– Отож, – продовжив фаворит. – Якщо у наших руках опиняться такi величезнi земельнi надiли, то пропоную iх зараз же роздiлити, щоби уникнути в майбутньому можливих конфронтацiй.

Григорiй вийняв карту пiвденно-захiдноi Росii, розклав прямо на бiльярдному столi.

– Я залишаю за собою право на землi ось тут, в районi Вiнницi, а також ось вiд цiеi переправи на Днiпрi до острова Хортицi.

Присутнi всi як один нагнулися над столом, узявши карту у щiльне кiльце. Вони навперейми почали тицяти пальцями у розкладений папiр i голосно сперечатися.

Остання партiя бiльярду затягнулася до пiвночi. Розважившись вдосталь, пани почали розходитися. Залишився у бiльярднiй тiльки князь…

У той же час фаворит iмператрицi поспiшив до ii покоiв, пам’ятаючи свою обiцянку, дану напередоднi бiльярдноi партii.

Дверi у спальню iмператрицi були привiдчиненi i з них на коридор проривалося свiтло. Значить, ii величнiсть ще не спить, а чекае на нього. Ця думка пробудила в ньому апетит – апетит неперевершеного коханця, яким так славився пан Григорiй. Адже розмова у бiльярднiй так збентежила його душу, що намiру просто упасти на подушку й заснути вiн цiеi ночi явно не мав.

Григорiй вiдчинив дверi в кiмнату i бадьорим кроком пiшов до iмператрицi.

Катерина все ще читала при слабому свiтлi двох канделябрiв, сидячи на крiслi, поруч iз розлогим, уже розстеленим лiжком.

Григорiй пристрасно впав навколiшки перед ii величнiстю, почав цiлувати руки.

– Благаю вас, ваша величносте, не читайте при такому слабкому освiтленнi, це може зiпсувати ваш зiр.

Вона почала гладити його по перуцi.

– А що ж менi ще робити: той, кого я так чекала, все не йшов i не йшов…

Григорiй вiдкинув книжку, пiдхопив Катерину на руки i понiс на лiжко.

Вони лежали на шовках втомленi i голi. Катерина накрилася покривалом, а Григорiй так i лежав собi, не соромлячись своеi оголеноi натури, заклавши руки за голову.

– Грiшо, – почала iмператриця. – Я знаю, з ким ви грали в бiльярд i про що говорили.

Вiн подивився на неi.

– Давно вiдомо, що тут стiни мають слонячi вуха.