Судний день

І що, ви хочете мене покарати? Тодi вперед, але я все одно не вiдступлюся вiд своiх переконань…

– Григорiю, я ж знаю, що ви нiколи не зробите менi шкоди, але менi так страшно, так страшно.

Граф сiв у лiжку, повернувся до своеi коханоi.

– Клянуся: нiколи не заподiю вам зла, ваша величносте, нiколи не поступлю всупереч iнтересiв держави. Зрозумiйте, ваша величносте, ми придумали план, який нам багато чого дае, але в разi провалу якого нам нiчого не загрожуе. Малоросiя мае бути в наших руках!

Вони дивилися одне на одного, нарештi Катерина посмiхнулася.

– Я вiрю вам.

– О, благословенна та мить! – викрикнув Григорiй. – Скажiть, ваша величносте, як я можу вам вiддячити?!

– Обiцяйте, Григорiю, що нiколи не перестанете любити мене.

– О, клянуся небесами, я любитиму тебе!

При тих словах вiн зiрвав з неi покривало.

– Грiшо, – попросила Катерина, легко намагаючись закрити руками своi пишнi груди, але коханець уже з великим жаром припав до неi, цiлуючи руки, шию, груди, живiт.

У любовних утiхах хвилиною проходила нiч. Коханцi м’яли своiми голими тiлами шовковi простинi та подушки, вiддаючи один одному себе сповна. Вони не крилися зi своiми криками та стогонами, адже великий палац повнiстю ковтав усi звуки товстими стiнами, а темна петербурзька нiч укривала все густим мороком.

Роздiл 3

С. Грузьке, Киiвщина. Осiнь 1767 року

Бiленький рушник лiг на стiл. Першим дiлом на нього поставили кварту горiлки, чарки, а вже потiм повикладали глечики й полумиски iз закускою.

Осавул Якименко вирiшив накрити стiл на свiжому повiтрi, подалi вiд пилюки, що линула з току, а також вiд заздрiсних людських очей. Деньок сьогоднi видався погожий: хоч i холоднувато, проте ясно, головне, що на голову не крапае i вiтер нiчого не перекидае зi столу. Разом iз ним до обiду повсiдалися куми, свати й iншi родичi осавула.

– Ну, дай Боже здоров’я.

Випили. Якименко занюхав рукавом, узяв пальцями вареник iз глечика, вмокнув у сметану й кинув собi до рота. Тут же у другу руку взяв огiрочок.

– Подивлюся, чи не байдикують, – мовив осавул чи то до самого себе, чи до присутнiх, пiдвiвся i виглянув з-за рогу стодоли в сторону току.

А там селяни, вiд малого до великого, молотили. Немов у мурашнику.