Судний день

Цi люди мають у своiх руках неабияку силу. Я впевнений у тому, що нi сьогоднi, нi навiть через десять рокiв нам iз ними не вдасться домовитися. Таким можна тiльки зламати хребта…

Мельхiседек уважно його слухав, не зрозумiючи, чого вiд нього хочуть. Вiн збирався сюди, щоб давати пояснення, вислуховувати догану, а натомiсть чуе князiвське одкровення.

– Не зовсiм розумiю вас, княже.

Князь заходився знову пояснювати.

– Я дуже цiную роботу, котру ви виконали. Проте я переконаний, що зараз ваша присутнiсть буде бiльш потрiбною там, на Украiнi.

– Але ж я делегований до сейму. Мое мiсце тут, – запротестував iгумен. – До того ж на Украiнi мене чекае розправа…

Князь добре знав iсторiю цього чоловiка: якби польськi пани i духовенство впiймали його на Украiнi, то й справдi вчинили б iгумену жахливу смерть. Принаймнi, пiвтора року тому його мало живцем не замурували у однiй iз келiй пiсля довгих мук i тортур. А все через те, що iгумен робив чималу роботу для того, аби об’еднати православнi церкви i монастирi задля боротьби з католиками.

Магнати понад усе хотiли масового покатоличення населення для того, аби обiрвати духовнi зв’язки тогобiчноi Украiни з великоросами. Релiгiйна карта уже давно стала полiтичною i нею грiх було не скористатися особливо зараз, коли польська держава дихае на ладан…

– Розумiю, але справа в нас дуже делiкатна, а ваша поява для шляхти – як червоне для бика… Та нiчого, сподiваюся, на Украiнi у вас е багато своiх послiдовникiв…

Ігумен спохмурнiв.

– Я вiдмовляюся будь-що розумiти. Ви, ваша свiтлосте, говорите загадками, а я з дитинства не вмiю iх розгадувати.

Князь з досадою зiтхнув.

– Шановний панотче, ну ви ж самi iздили до Петербурга, просили в ii величностi допомоги проти католикiв та унiатiв. Чи ви гадаете, що вам i вашому народовi допоможуть якiсь комiсii й сеймова балаканина? Росiйськi солдати – ось що вам допоможе. Росii вже набридли тi польськi магнати-вискочки, i ми вирiшили взяти iх за… горло.

Ваше завдання – пiдготувати народ, православних козакiв, щоб вони йшли на росiйських солдатiв не зi списами, а з хлiбом-сiллю. Така на вас чекае робота.

Лице iгумена ще бiльше потемнiло.

– Я не хочу вiйни у своему домi. Так, сам я готовий терпiти за вiру православну, але не хочу бачити, як гинуть нашi дiти – це надто висока цiна.

– А вiйни не буде, – спокiйно заперечив князь.