Ворошиловград

Внизу, кiлометрiв за два звiдси, в теплiй долинi лежало мiстечко, через яке, власне, траса й проходила. На пiвдень вiд останнiх мiських кварталiв, за територiею заводiв, починались поля, обриваючись по той бiк долини, а з пiвночi мiсто охоплювала рiка, протiкаючи з росiйськоi територii в бiк Донбасу. Лiвий берег ii був пологий, натомiсть уздовж правого тяглись високi крейдянi гори, верхiвки яких покритi були полином i тернами. На найвищiй горi, що висiла над мiстом, стримiла телевiзiйна вежа, помiтна з будь-якого мiсця в долинi.

А вже поруч iз вежею, на сусiдньому пагорбi стояла автозаправка. Збудували ii десь у сiмдесятих. Тодi в мiстi з'явилась нафтобаза, i при нiй виникли двi заправки – одна на пiвденному виiздi з мiста, iнша – на пiвнiчному. В дев'яностих нафтобаза прогорiла, одна iз заправок теж, а ось ця, на харкiвськiй трасi, залишилась. Мiй брат устиг вписатися сюди ще на початку дев'яностих, коли нафтобаза доживала свого вiку, й перебрав цей бiзнес на себе. Сама заправка виглядала не кращим чином – чотири старi бензоколонки, будка з касовим апаратом, порожня щогла, на якiй при бажаннi можна було когось повiсити. Ще далi знаходилось холодне складське примiщення, нафаршироване залiзом – брат укладав грошi не в розвиток iнфраструктури, а в пiдвищення сервiсу, стягуючи звiдусюди рiзнi пристроi та механiзми, за допомогою яких мiг вiдремонтувати будь-що. Сам вiн жив у мiстi, приiздив сюди щоранку i спускався в долину аж поночi. Разом з ним працювала озвiрiла команда – Коча i Шура Травмований: iнженери-самородки, котрi врятували на своему вiку життя не однiй фурi, чим i пишались. Шура Травмований жив також десь у мiстi, а ось Коча власного помешкання був позбавлений, тому постiйно тусив на заправцi, ночуючи в будiвельному вагончику, обладнаному згiдно з усiма вимогами фен-шуя. Коло заправки облаштовано було асфальтований майданчик iз ремонтною ямою, вiддалiк, пiд липами, стояло кiлька вкопаних у землю залiзних столiв. За станцiею починалися балки та яблуневi сади, що тяглися вздовж крейдяних гiр, а на пiвнiч вiдкривався степ, з якого час вiд часу виiжджала гамiрна сiльськогосподарська технiка. За вагончиком утворилось звалище понiвеченоi технiки, стояли рештки розiбраних на шматки машин, громадились колеса. Збоку, в малинових кущах, ховалась кабiна з-пiд камаза, з якоi вiдкривалась панорама на залиту сонцем долину й беззахисне мiсто. Але йшлося не про iнфраструктуру i не про старi бензоколонки. Йшлося про розташування.