Ворошиловград

А ти роби, як хочеш. Зрештою, це твiй бiзнес.

– В мене, здаеться, немае вибору?

– Здаеться, ти просто не знаеш, е вiн у тебе чи нi.

Я не знайшовся з вiдповiддю. Розлив рештки. Мовчки стукнулись.

– Знаеш, – сказала Ольга, коли мовчанка затяглась, – тут поруч е дискотека.

– Знаю, – вiдповiв я. – Я там колись уперше займався сексом.

– О? – розгубилась вона.

– До речi, в цьому барi я теж колись займався сексом. На Новий рiк.

– Мабуть, даремно я тебе сюди привезла, – подумавши, сказала Ольга.

– Та нi, все гаразд. Я люблю цей парк. Ми, коли у футбол грали, завжди приходили сюди пiсля гри. Перелазили через стiну стадiону i йшли сюди. Пити за перемогу.

– Уявляю собi.

– Оль, – сказав я, – а якби я раптом надумав залишитись? Ти б працювала на мене? Скiльки тобi платив брат?

– Тобi, – вiдповiла Ольга, – у будь-якому разi довелося б платити бiльше. – Вона дiстала телефон. – О, – сказала, – дванадцята. Менi час iти.

За портвейн заплатила вона. Всi моi спроби розрахуватись проiгнорувала, сказала, що добре заробляе i що не потрiбно цього жлобства.

Ми вийшли на вулицю. Я не зовсiм розумiв, як бути далi, проте й питати ii про щось iще бажання не було. Раптом телефон ii запищав.

– Так, – вiдповiла Ольга. – А, так, – голос ii враз набув якоiсь вiдстороненостi. – Так, зi мною. Дати йому слухавку? Як знаете. Бiля фонтана. – Ну ось, – сказала, ховаючи слухавку. – Сам iз ними й поговориш.

– З ким?

– З кукурудзяниками.

– Як вони мене знайшли?

– Германе, тут узагалi мало людей живе.

Так що знайти когось зовсiм не складно. Вони просили почекати iх коло фонтана. Все, щасливо.

Сiла на скутер, напустила густого диму i зникла в нетрях парку культури та вiдпочинку.

* * *

Але як я iх упiзнаю, подумалось менi. Я вже десять хвилин сидiв на цегляному бортику висохлого басейну, на днi якого також росла трава. Вона тут, здавалось, росла усюди. З iншого боку, крiм мене, двох старшокласниць iз таксами та цигана з портвейном, у парку нiкого i не було.

Несподiвано з-за рогу, розганяючи голубiв i трублячи клаксоном у блакитне пiднебесся, викотився бачений мною вчора чорний джип. Упiзнаю, подумав я.

Машина зробила коло пошани навколо басейну i зупинилась просто проти мене. Заднi дверцята вiдчинились, до мене вихилився голомозий чоловiчок у легкiй тенiсцi й бiлих штанях. Вчора його не було. Посмiхнувся до мене всiею своею металокерамiкою. З машини, втiм, не вийшов.