Вибрані новели

Але гадка гадку буде здоганяти, i вiн iх не вiджене.

– Коби не вмер ще доти, доки хлопцi пiдростуть, то мала би щастя, бо я би тото усе межи люди розтрутив, аби робило само на себе, а дурна жiнка – що вона знае? – лише плакати! Я би то справив на дорогу лiпше вiд неi…

Тепер вiн закличе хлопцiв. Вони прибiжать до нього з видовбаним гарбузом.

– Мой-ня, а ви чому Оксанi не помагаете, а iсти хочете? Ідiть трошки коло неi грайтеся, бо iй скучно.

Хлопцi пiдуть до Оксани, а дiд буде далi сотати своi думки.

– Хлопцi здоровi, рослi, аби лиш дочекатися! Менший – то штуцерний[7 - Штудерний – хитрий, кмiтливий.] такий, як старий. Узимi то допоминаеться чобiт, бо каже, що на печi йому недобре. Кiлько смiху е з нього, що якби вмер, то й ми б осиротiли…

Вiн буде глядiти на сонце, чи низько спустилося, i на ковiньки, чи досить iх назбирав. Потiм закличе Оксану, аби йшла помагати йому зносити ковiньки i оббивати iх вiд глини. Вони знесуть iх в одну купу i зачнуть оббивати бучками.

Стовп куряви пiдiйметься над ними, дiд буде кашляти. Оксана буде прижмурювати очi, а хлопцi будуть iсти хлiб. В цей час буде сонце над заходом. З довколишнiх сiл припливуть на ниву звуки дзвонiв i будуть стелитися разом iз росою по стернях, по дорогах заблеють вiвцi i загукають пастухи, по полю будуть орачi викидати плуги з борозен i збиратися додому. По долинах здiйметься сива мряка, ворони будуть летiти до садiв у село, i пси будуть тiкати додому, бо вже не будуть могти ловити перепелицю по полю.

Дiд Михайло буде хреститися i збивати пил iз сорочки i дуже кашляти. Потiм напакуе повну верiтку ковiньок, внуки йому поможуть ii завдати на плечi i зiйдуть на дорогу. Оксана буде нести своi снiпки колосся, а хлопцi ховатимуть тi ковiньки, що впали з верiтки, у пазуху. Заки дiйдуть додому, то пазухи мiцно iм повiддуваються, а черева iх стануть чорнiсiнькi вiд пилу.

В селi вони всi зустрiнуться: i бiднi вдови, i iх внуки, i дiди, i молодi жiнки, що iх чоловiки покинули, – всi з ковiньками i зi снiпками колосся.

Вони вiстують, що осiнь приходить.

ВОВЧИЦЯ

(Фейлетон)

Оце я вернув з похорону моеi приятельки а дитинячих лiт. Ледве витягав ноги з русiвського густого болота, а таки довiв вовчицю до ii ямки. В тонкi дошки ii деревища груди землi дуже брутально гримали. Небогато нас було, i всi дивувалися, що я мiж ними був. Та вони не знали, хто була вовчиця.