Черниговка. Исторические портреты

Тим i держу, хоч не хочу.

– І держиш, i держатимеш, мiй голубе! Хоч хочеш, хоч не хочеш; взяв, так i терпи всi моi вибрики! – говорила, заливаясь ироническим смехом, Приська.

– Дочко! угомонись! – наставительно говорил ей отец.

– Не гримай на мене, батечку! – отвечала ему Приська. – Навiщо оддав мене за нелюба, а не за того, хто був менi милий!

– Чорт тебе знав, хто у тебе милий був! – заметил Дорошенко.

– Нема вже його, нема! – говорила Приська. – Тепер кого наги?баю на дорозi да сподобаю, той менi й милий.

Багато милих буде! Що день, то один милий, а на другий день – iнший милий. От яка я. Петро се добре зна.

Мать соскочила с места и закричала:

– Петре, сину, забий iй рот, щоб не верзла такого. Боже! Якого сорому довелось наслухатись вiд невiстки!

– Прiсько! – закричал, топнувши ногою, Петро, – не роздратуй мене. Не вдержусь, битиму!

– А я тобi дам дулю пiд нiс, – сказала Дорошенчиха. – Ось глянь, яка дуля! На! Покуштуй, мiй голубе.

– Дочко! – громко крикнул отец, бросившись на дочь.

– Прiсько! – крикнул Дорошенко и схватил ее за руку.

Приська посмотрела на него с видом, вызывающим к себе сожаление.

– Прiсько! – продолжал Дорошенко. – Йди собi в свою комiрку та виспись. Бо ти, бачу, вже чимало випила. Хто се iй горiлки принiс?

– Сама узяла у тебе в шкапчику. Найшла та й напилась, – сказала Приська.

– Йди, йди! – говорил Дорошенко, улыбаясь и стараясь показать, как будто все обращает в шутку. – Йди, серце, коханко!

Приська пошла в двери, подскакивая и припевая:

I бив мене муж, волочив мене муж,

Ой бив i рублем, ще й качалкою,

А i к свiту назвав ще й коханкою!

Она скрылась.

– Нехай iде собi та виспиться, – сказал Петро. – Лихо з такою малоумною жiнкою! А подумаеш: чим винна вона, що iй Бог розуму не дав! От тепер, здихавшись ii, почнемо знову про дiло наше!

– Зятю! – говорил Яненко. – Сi москалi далебi не такi страшнi i лютi, якими тут у нас здаються. Я пригледiвсь до них, як був у Москвi. Прийняли мене ласкаво, до самого царя водили до руки… І церкви у iх такi ж, як у нас, християнськi, тiльки багатше i краще наших.

З Москвою в братерствi жити нам згоднiше, нiж з бусурманами. Бо вже ми досвiдчили, що то есть побратимство з кримцями i з турком. Що нам бусурмани вчинили? Тiльки Украйну спустошили! Яких не побили, тi повтiкали. Куди нам тепер подiтись? Не шукать милостi у тих же бусурман, да й те, бач: ми вже прохали, так не дають бiльш, тiльки нас манять.