Дон Жуан

Коли ж iй не повiрили на слово

i зажадали фактiв, а не слiв,

то мовила, на мученицю схожа:

«Моя вимога – тiльки воля Божа!»

28

Був записник до того ж у Інеси

з реестром чоловiкових грiхiв —

там зберiгались прiзвища й адреси

жiнок, яким Хосе благоволив.

Їi святi подружнi iнтереси

весь вищий свiт обстояти хотiв —

хто речником зробився, хто суддею:

всi зайнялися справою цiею.

29

Всi твердили: та гляньте iй у вiчi!

Та це ж спартанка! Отже, як вони,

простити вправi зради чоловiчi

лише, якщо вiн вернеться з вiйни.

Не раз була присутня i не двiчi,

коли його ганьбили цi пани,

i всi кричали в захватi про неi:

«Яка душа у жiнки оцiеi!»

30

Байдужiсть наших друзiв у хвилини,

коли прокльони сиплються на нас,

я думаю, вважати ми й повиннi

сугубо фiлософською якраз.

Приемно зберегти чуття невиннi

та бажане здiйснити водночас!

Виходить, що прокльони тi законнi,

якщо не ми мстимося, а стороннi.

31

Тому, коли наклепник до недавнiх

ще додае i наклепiв нових,

нiчого неприродного нема в них.

Брехня – звичайний засiб задля тих,

хто мае втiху в брехнях безугавних

i в доданнi новiших до старих.

Вони i не здогадуються навiть,

що наклеп нас прикрашуе i славить.

32

Отож iх доброзичники мирили

i дальнi, i близькi до них колись.

Старалися i родичi щосили,

але мети й вони не домоглись.

Хтось був за те, аби iх розлучили,

хтось, навпаки, аби вони зiйшлись.

Коли ж уже погодились експерти,

враз дон Хосе додумався померти.

33

Ця прикра й несподiвана подiя

i друзiв спантеличила, й Інес,

бо, як вiд них довiдався тодi я,

зiрвався найцiкавiший процес.

Адже була розважитись надiя,

а привiд враз розвiявся i щез!

І на мерця, який вчинив погано,

посипалися докори й догани.

34

Небiжчик обiйшовся без покари,

але було поховано тодi

так само й адвокатськi гонорари,

i прецiкавi виступи в судi.

Коханки роздаровували чари —

одна поповi, ще одна суддi,

а лiкарi казали, що помер вiн

вiд того, що не витримали нерви.

35

Та заслужив i доброго вiн слова,

хоч правити не мiг би за взiрець.

Я тверджу так, бо знав його чудово,

а ще тому, що справi тiй кiнець.

Коли ж грiшив небiжчик випадково,

то ось мiй справедливий рiшенець:

у тому винне тiльки виховання,

та й вдача теж – причина не остання.