Дон Жуан

36

І хоч були значнi у нього вади,

вiн мав також достоiнства значнi.

Хай це даруе втiху, бога ради,

i ворогам, i друзям, i менi.

Адже нiхто не дав йому поради,

коли вiн був, вважай, уже на днi

i вибiр мав единий – чи померти,

чи по судах тинятися до смертi.

37

Вiн вмер, не залишивши заповiту,

i власнiсть з рук до рук не передав,

тож Дон Жуан маетнiсть розмаiту

як юний син його успадкував.

Інесу ж в опiкунку знамениту

перетворив закон – поборник прав:

вiдомо, що дiтей опiкувати

нiхто не вмiе так, як добра мати.

38

От i взялась виховувати сина

вдова найрозумнiша серед вдiв,

i врахувати все була повинна —

щоб на конi по-лицарськи сидiв,

i щоб, коли проб’е його хвилина,

не розгубився в розпалi боiв —

протистояти мiг ворожим юрмам,

i монастир жiночий брати штурмом.

39

Їй вчителi корилися в усьому,

i опiкунка змушувала iх

Жуановi щепити, як нiкому,

мораль в найвищих виявах своiх.

Про сон вона забула i про втому,

аби не перейшли вони порiг

i часом не проскочило едине —

наука з анатомii людини.

40

Жуан вивчав iсторiю античну

та безлiч непотрiбних дисциплiн,

немов для того тiльки, щоб практично

не мiг iх застосовувати вiн.

Інеса пильнувала педантично

i зважувала все з усiх сторiн

з надiею, що знати вiн не буде,

як плодяться й розмножуються люди.

41

Цей метод, часто вживаний i нинi,

не вдовольняв при вивченнi часiв,

коли ще розважалися богинi

у товариствi фавнiв та богiв.

Бо як було тлумачити хлопчинi

те, що вони без блузок та штанiв?

Тож радила Інеса «Одiссею»,

i вчителi погоджувались з нею.

42

Овiдiй – цей розпусник i гуляка —

стоiть з Анакреоном упритул.

Мораль не схвалить, далебi, нiяка

й того, що витворяв колись Катулл.

Лише Вергiлiй був не забiяка,

та й в нього е розпусницький намул:

його «Formosum pastor Corydon»’у[45 - «Пастух Коридон до красеня» (латин.).]

святенник не читатиме з амвону.

43

Лукрецiй соромiцький та безбожний —

поганий харч для шлункiв молодих,

i Ювенал – хоч твiр його й не кожний,

теж надто вже колючий, як для них.

Одвертiстю своею вiн спроможний

збентежити i грiшних, i святих.

А Марцiаловi солонi епiграми —

то просто бруд, говорячи мiж нами.

44

Жуан читав цi твори у виданнi,

яке сумлiнно звiрив видавець

i де мiсця не зовсiм бездоганнi

покреслив геть цнотливий олiвець.