Дон Жуан

Та й не вернуть минулого назад!

Не вводитиму грецькою в оману —

ii забув я зовсiм… Verbum sat![46 - Мовленого досить! (Латин.)]

Хоч сам здобув освiту я й погану,

та все-таки, я думаю, хлоп’ят

не так потрiбно нинi научати,

як Дон Жуана научала мати.

54

В шiстнадцять лiт вiн гарний був до бiса,

стрункий i худорлявий, наче паж,

хоч не такий, як пажi тi, гульвiса.

Та входила завжди Інеса в раж,

коли його якась потвора лиса

дорослим називала – терпла аж.

Бо передчаснiсть, як вважала ненька,

великий гандж i хиба чималенька.

55

Були у неi друзi бездоганнi,

та Джулiя трояндою цвiла,

i – нi! – не поступилася б Дiанi.

Краса ii природною була,

як пас Венери, сiль, що в океанi,

чи Купiдонiв лук або стрiла.

Хоч порiвняння, котрих уживаю,

вже досить заяложенi, я знаю.

56

Очей ii блискучiсть i принаду

iй мавританська кров передала.

(В Іспанii вважають це за ваду,

хоч в тiм провина Джулii мала).

Як Боабдiл, лишаючи Гранаду,

до Африки тiкав не спроквола,

в Іспанii лишилась прабабуся, —

чи справа в нiй, сказати не беруся.

57

Їi з якимсь гiдальго одружили,

коли настав одружуватись строк.

Йому б, напевне, предки не простили

такий зухвалий i ганебний крок —

самi вони старалися щосили

лише племiнниць брати i тiток,

хоч всiм вiдомо – шлюб такого роду

здебiльшого погiршуе породу.

58

Цих двое перемiшувачiв кровi,

хоч i були батькам, як в серце нiж,

та хлопчики пiшли вiд них здоровi,

дiвчатка не потворнi, як ранiш.

Обставини, щоправда, випадковi

нащадкiв iм давали вперемiш:

я навiть чув, що жiнка та зухвала

частенько незаконних дарувала.

59

Що б не було, родина розрослася.

Минали поколiння, линув час,

з’явився син, а в цього лоботряса,

звичайно, рiд так само не загас,

i народилась Джулiя – окраса

родини, що тепер цiкавить нас, —

як мати, чиста й гарна, i так само ж

у двадцять три устигла вийти замiж.

60

Вона напрочуд гарнi мала очi

(я сон завжди втрачаю вiд таких!),

ввижалось – зiр той виказати хоче

не гнiв, а шал сподiвань запальних.

Коли ж уста всмiхалися дiвочi,

от-от, здавалось, вивержеться з них

огонь жаги – якби свiдома сила

його велiнням волi не гасила.