Дон Жуан

Зiбрати факти – справа невеличка:

збере, хоч огризайся, наче пес.

І показання знайдуться, i свiдки,

хоч би й взялись вони не знати звiдки.

161

Альфонсо ж, опустивши очi долу,

стояв, неначе геть осоловiв:

образивши дружину напiвголу,

вiн обшуком нiчого не довiв.

Що мiг вписати вiн до протоколу,

крiм справедливих Джулiiних слiв,

що з уст ii обурено i строго,

мов те камiння, сипались на нього?

162

Немов пощади просячи у неi,

Альфонсо щось промимрив незначне.

Вона ж з-пiд хустки скиглила своеi, —

гляди, от-от iстерику почне,

тремтiла, мов пелюстка орхiдеi,

нещастя проклинаючи нiчне,

мов та жона Іова. І жахлива

постала перед доном перспектива.

163

В безсилому вiн мимрив намаганнi

i покоiвки ледь почув слова:

«Ідiть, якщо ви хочете, щоб панi

кiнець кiнцем лишилася жива!»

«Бодай ii!» – лайнувся вiн востанне,

i щоб не сталось гiршого, бува,

подався геть, як дiвчина зухвала

поважному невдасi наказала.

164

Пiшли слiдом i «posse comitatus»[49 - Загiн для придушення бунту (латин.).], —

усi тi свiдки, котрих вiн привiв.

Лиш прокурор, що прагнув розiбратись

у дiях, що Альфонсо iх вчинив,

не поспiшав з кiмнати забиратись

i гулею на лобi заплатив,

коли услiд iм дiвка невмолима

iспересердя хряпнула дверима.

165

І зразу ж… раптом… О ганьба та сором!

Подiбного й уява не знесе…

Чи буде свiт завжди на очi хворим?

Таж доброчеснiсть жiнцi над усе!

Отож лиш дверi з гуркотом суворим

гойднулися, мов трясця iх трясе,

враз Дон Жуан прожогом, наче кiшка,

блiдий вiд страху, вискочив iз лiжка!

166

Не розумiю, де вiн там сховався.

Гнучкий, вiн мiг скрутитися в клубок.

Я б не жалiв, якби вiн там зостався,

а не лише вiд переляку змок.

Приемнiше, як я переконався,

вмирати помiж двох таких жiнок,

нiж пурхнути ураз в небеснi сфери,

мов Кларенс, з бочки доброi мадери!

167

Я б не жалiв його, бо хлопець щойно

вчинив тяжкий i непрощенний грiх.

В шiстнадцять лiт вражае вiн незгойно.

В такому вiцi злочинiв своiх

сумлiнням вимiряти недостойно.

Це в шiстдесят, пригадуючи iх,

ми мрiемо, аби чорти запеклi

вагу iм трохи зменшили у пеклi.

168

Та цю пригоду добре пояснили

усiм вiдомi хронiки старi:

як цар Давид постарiв, вiдмiнили

пiгулки та мiкстури лiкарi

i прописали, щоб додати сили,

йому гарненьку жiнку до зорi.