Дон Жуан

Але Давида оживила люба,

а Дон Жуан ледь-ледь не врiзав дуба…

169

Та що було робити iм? Щомитi

мiг дон Альфонсо знову увiйти.

Всi звивини у мозку переритi

були уже в Антонii. Знайти

вона не вмiла засоби невжитi —

як Джулii безпеки досягти.

А Джулiя мовчала i з нестями

до Дон Жуана тислася устами.

170

Уста злилися врештi i, розкутi,

знов iхнi почуття сягнули меж.

Була готова пристрасть спалахнути,

i небезпеку нехтуючи теж.

«Та годi пустувати, шалапути!» —

лайнула iх Антонiя.

всмiхнулася, хоч трохи й сухувато:

«Найкраще в шафi красеня сховати.

171

Тож вiдкладiть-бо гру свою дитячу

та в руки хоч на мить себе вiзьмiть!

Що вийде з цього, я чудово бачу:

все це скiнчиться кров’ю мимохiть.

Ви помрете, а я роботу втрачу,

а панi честь жiночу заплямить!

І все це через милу вашу пику…

Не регочiться! І поменше крику!

172

Нехай би вiн хоч справжнiй був мужчина…

(Ховайтеся ж!), хоч рокiв тридцяти.

Дивуюся з вас, панi: це ж дитина!

(Та й дон Альфонсо може увiйти!)

Ну ось: замкнулись в шафi… Молодчина!

А далi що? О, господи прости!

(Ви ж, Дон Жуане, не озвiться звiдти!

Та ще вночi не здумайте хропiти!)».

173

Тепер, пiсля тривалого вагання

Альфонсо вже без почту увiйшов

i покоiвки припинив повчання,

що становили сенс ii розмов.

Вiн iй сказав: «Ідiть, пора не рання».

І за таких невигiдних умов

Антонiя досвiдчена i д?йшла

взяла свою свiчу i тихо вийшла.

174

І ось, сум’яття борючи безкрае,

Альфонсо розпочав свiй монолог:

пiдстав для перепрошень вiн не мае,

хоч засудив свiй вчинок – бачить Бог.

Та е причини – вiн iх приховае,

чому здiйнявся цей переполох…

Вiн нiтився, i фраза його кожна

заплутана була й пустопорожня.

175

Та Джулiя мовчала, хоч готова

була у неi вiдповiдь. Проте

ви всi, жiнки, коли про зраду мова,

чоловiкiв завжди одним б’ете:

тут i брехня годиться загадкова,

i крик, i плач, i натяки на те,

що чоловiк дарма коханця шие,

коли в самого тих коханок три е!

176

Була у неi навiть перевага,

бо про роман Альфонсо та Інес

чудово знала вся оця ватага.

(Чи до лукавства й ви не вдаетесь,

коли раптово купчиться увага

на тому, що накоiли ви десь!)

Вона мовчала й з жалю до Жуана,

який вважав, що мати бездоганна.

177

Мовчати ще була одна причина:

Альфонсо Дон Жуана не назвав.