Дон Жуан

Пожадливо i хижо, мов шакали,

очима вже застиглими, як скло,

пiвбожевiльнi люди позирали

одне на одне. Здатися могло,

що хижаки жадання гарячковi

уже от-от i втiлити готовi.

73

Нарештi хтось шепнув комусь на вухо,

а той так само далi передав,

i кожен в пропонованому глухо

свiй потаемний намiр упiзнав.

Кричали всi, доводячи щодуху,

що час вiд слiв удатися до справ,

а справа залишилася остання —

на жертву провести жеребкування.

74

Та перше, нiж дiйти такоi згоди,

вони погризли чоботи й шапки.

Але такi ж голоднi, як i доти,

взялися готувати жеребки.

Для цього й Музi вдалоi нагоди

не пропустили датися взнаки:

лист, що писала Джулiя кохана,

на жеребки взяли у Дон Жуана.

75

Коли по черзi жереб витягали,

не вiдчували й голоду, що iх

чинити так, як чинять канiбали,

примусив щодо родичiв своiх.

Хто перший запропонував, не знали:

Либонь, природа вводила у грiх,

i iй було перечити несила…

Тим часом жереб випав на Педрилла.

76

Вiн висловив одне лише бажання —

аби цирульник, вигостривши нiж,

безболiсно зробив кровопускання

i дiяв по можливостi певнiш.

Католик, вмер вiн не без покаяння,

а помолившись, наче мовив «рiж»,

себе у розпорядження убивцi

вiддав, щоб процедури проробив цi.

77

Цирульник не вiдмовився вiд плати,

бо виконав доручення як слiд:

йому було дозволено обрати

за власним смаком кусень на обiд.

Але, не змiгши спраги подолати,

напився кровi спершу людоiд.

Всi, хто хотiв, поласували м’ясом,

а кишками – акули за баркасом.

78

Не iли тiльки четверо чи трое —

хто чи не мiг, чи просто не схотiв.

Найперше слiд вiдзначити героя,

котрий i собачатини не iв.

А хто не iсть i псини запашноi,

той на обiд, звичайно, й поготiв

нi з голоду не стане, нi вiд страху

спокiйно iсти вчителя-невдаху.

79

Утримавшись, Жуан вчинив дотепно,

бо дехто з тих, хто стриматись не мiг

i щойно жер те м’ясо як не репне,

невдовзi навiть розуму одбiг.

Їх корчило страждання невiдчепне,

то плач лунав, то божевiльний смiх,

i, виючи вiд болю, як шакали,

вони в жорстоких муках помирали.

80

Смерть вiдiбрала майже половину,

але до чого решту довела!

Тепер жадали декотрi загину…

Але були й такi, що спроквола

пожадливо ковтали знову слину —

мовляв, дiсталась порцiя мала!

Не налякала братiю неситу

розплата за нестримнiсть апетиту.