Дон Жуан

81

Тепер помiчниковi капiтана —

найтовщому – i випала черга.

Та перспектива вмерти препогана

була йому не дуже дорога.

Рятунком для вгодованого пана

став аргумент, що все перемага:

почесний приз вiд дамського загалу,

здобутий за сердечнiсть небувалу.

82

Лишилося ще дещо вiд Педрилла,

але замкнули рештки на замок,

i тiльки тим, хто був уже без сили,

подеколи вдiляли ще шматок.

Лише Жуан, якого теж хилило,

тримався, доки якось двох чайок

пiдстрелили, i рибам на догоду

тi рештки трупа викинули в воду.

83

Якщо вас доля страдника лякае,

згадайте при нагодi отакiй,

як голову ворожу прогризае

сам Уголiно в повiстi жахнiй.

Чи, може, з пеклом спiльного немае

в мандрiвцi приголомшливiй отiй

i чи такий випадок з провiантом

страшнiший вiд наведеного Дантом?

84

Вночi раптово сипонула злива

крiзь непроглядну товщу темноти.

Ту благодать хапаючи жадливо,

пiд краплi всi пiдставили роти.

Хто по пустельнiй Африцi, можливо,

за караваном щастя мав iти,

той розумiе, що таке криниця,

на днi якоi iстина мiститься.

85

Води та хмар обсiли iх навали.

Тож люди розстелили полотно,

викручували й жадiбно смоктали,

як тiльки ледь зволожиться воно.

Вони б, либонь, в теплi пивноi зали

обрали б краще пиво чи вино,

та бiдакам, яким живитись нiчим,

нiщо не видавалося смачнiшим.

86

Попеченими спрагою устами

вони смоктали воду, як нектар,

немов пани, що в пеклi до нестями

заслужений пiдсмажуе iх жар,

та подiлився радiсно з панами

останнiми краплинами бiдар.

Якщо таке бувае, то Христове

учення справдi втiшне i впливове!

87

Два чоловiки тут були, а з ними —

iз обома – недолiтки сини.

Один помер. Очима крижаними

лиш глянув батько, наче з далини.

«Що ж, воля Божа, – проказав самими

устами вiн, – Господь нас борони».

І, мов чужий, дивився занiмiло

на те, як в море викинули тiло.

88

А другий був i слабший, i неначе

молодший за померлого, але

хреста вiн нiс покiрно i терпляче,

i зовнi – почував себе незле.

Коли вiн помiчав, що батько плаче,

жалiючи дитя свое мале,

втiшав, аби розвiяти болючi

передчуття розлуки неминучi.

89

Та й вiн ослабнув. Бачачи, що гине

дитина з волi Божого перста,

старий, дощу збираючи краплини,

воложив з болем хлопцевi уста.