Санькя

– Дев’яносто три, у новинах казали, – вiдповiв Негатив тiльки пiсля того, як Веня й Рогов знизали плечима. Негатив нiколи не лiз першим з вiдповiддю.

– Пред’явили що-небудь?

– Майже всiм адмiнiстративку. По п’ятнадцять дiб.

– Щось вони так… милостиво… – подивувався Веня, вивудивши звiдкись слово «милостиво», зовсiм не зi свого словника.

– А ти уяви, який процес може бути на дев’яносто людей? Увесь свiт буде обговорювати. Нафiг iм це треба… – припустив Сашко.

– Однаково чоловiк п’ять посадять для перестраху, – сказав Рогов.

У «Союзi» давно перестали дивуватися появi нових в’язнiв – у них уже влипли й опинилися за гратами бiльше сорока людей. Список цей майже не зменшувався – коли виходили однi, сiдали iншi. Як не дивно, майже всi були «оксамитовими терористами» – вони закидали яйцями й заливали майонезом вiдомих i неприемних персон. Проте за зiпсованi пiджаки давали по кiлька мiсяцiв, а то й по року в’язницi.

Єдиний серйозний термiн був у одного украiнського хлопця, що займався експропрiацiями, за що й отримав десятку строгого режиму.

Вони трохи помовчали, жалiючи про пацанiв, – принаймнi Сашко точно знав, що вiн спiвчувае, i в характерi Льошки Рогова теж вiдчувалася частка братолюбства й жалощiв. Що ж до Негатива й Венi – тут, з рiзних причин, усе було не так просто.

Негатив, скорiше, вiдчував роздратування, що переходило у добротну, неiстеричну злiсть, – i спрямоване це роздратування було на всiх поголовно, хто представляв владу в його краiнi, – вiд мiлiцiонера на перехрестi до пана президента.

Венi ж було пофiгу, – так думав Сашко. І не тому, напевно, пофiгу, що Веня нiколи не жалiв себе самого. А, скорiше, тому, що Веня сприймав в’язницю спокiйно, сам був завжди готовий потрапити туди, хоч i не рвався нарочито. До того ж, якщо порахувати, скiльки раз Веня отримував по п’ятнадцять дiб, – у цiлому мiг вийти чималий термiн.

Але помовчали-таки всi…

Розлили, цокнулись востанне.

– Ми це зробили! І зробимо ще! – сказав Сашко, i пафосу в його словах не було зовсiм, Рогов кивнув, Веня засмiявся, обличчя Негатива Сашковi не було видно.

Випили легко, понюхали рукав i рушили далi. (Рогов зiбрав смiття у целофановий пакетик i вiднiс до урни.)

Сашко придумав, де провести ще години три.

Спокiйнi, подобрiлi, припленталися вони до будiвлi унiверситету. Сашко велiв усiм прибрати маргiнальнi усмiшки й натягти яснi обличчя завсiдникiв вищого навчального закладу – чи то старшокурсникiв, чи то аспiрантiв.