Унія

– Щось не впiзнаю панства.

– Ревулу не впiзнаеш?

– Чую, що ревеш, – гмикнув здоровань, – значить Ревула. Й того пана знаю, – вiн пальцем показав на Агрiппу. – І Кота знаю. А то що за голiнат[13 - Голiнат – довгоногий.]?

Мечислав зрозумiв, що, по-перше, «голiнатом» здоровань називае його, а по-друге, що той мiцно п’яний i, судячи з кольору обличчя, перебувае у Бахусових обiймах вже далеко не першу добу.

– Це е зацний пан Данилевич, – рекомендував Мечислава Ревула. – Вiн нам неабиякий приятель, щойно прибув iз Паризii i хоче познайомитися з панною Зосею.

– З Зосею?

– Вiн ще в Паризii чув про сальон славноi панни i бажае засвiдчити iй свое шанування, – заявив Кiт.

– Але ж ви й брешете, пане Коте, – похитав головою здоровань та обернувся до кiмнати, наче до чогось прислухався; вiдтак знов звернув погляд на компанiю.

– Панна нинi сальонiв не збирае й нiкого не приймае, – сказав вiн. – Панна займаеться нинi своiми воннощами та блаватами[14 - Воннощi та блавати – парфуми i шовки.]. Йдiть собi з миром.

– Ми б хотiли почути це вiд самоi панни… – почав був Кiт, але Агрiппа, беручись за рукiв’я шаблi, перебив його.

– Ви, пане Демковичу, насмiлюетеся гнати вiд брами чотирьох нобiлiв, я так зрозумiв? – дзвiнко, немов й не пив венгржини, запитав шляхтич. – Пан мае нас за псiв?

– Не варто… – втрутився був Мечислав, але спiткнувся об важкий погляд Ревули.

– Ви, пане, без доказiв звинуватили в брехнi пана Михала й непоштиво висловилися про мого друга, – ще дзвiнкiше продовжив Агрiппа.

– Краще ви сюди… спробуйте, – буркнув здоровань й потягнув за шнур, аби зачинити вiконницi.

Цiеi вирiшальноi митi з-за його плеча випiрнула жiноча ручка й перехопила шнура. А за ручкою показалася голiвка у шовковому тюрбанi i кармiновi губи щось зашепотiли у волохате лицарське вухо. Навiть з вулицi було видно, як вирiвнялися пiд заплямленою сорочкою м’язи, як посвiтлiли очi в здорованя.

– Нi-i-iмфа-а-а… – тихо-тихо, ледь не самими нiздрями, видихнув Ревула.

– Вчасно, – ще тихiше промимрив Кiт.

І лише Агрiппа не видав нi звуку, лише всмiхнувся та обвiв всю компанiю легким поглядом, немов запевняючи: «Я все передбачив, хiба ви не зрозумiли».

– Вибачте, панове, – рикнув здоровань. – То все оковита клята, не признав звiддаля таких знаменитих рейментарiв[15 - Рейментари – керiвники, регiментарii.]… Панна Зося запрошуе усе лицарство до хат… до сальону.