Унія

Прислужниця з кучером вже вiдчиняли браму.

Пiзнiше Мечиславовi нiяк не вдавалося згадати початок свого перебування у домi Скибицькоi. Вiн пам’ятав з яким вiдчайдушним рипiнням розчинилися важкi брамовi стулки, а далi у його спогадах наступила безбарвна, заповнена незрозумiлими перемiщеннями та свiтловими плямами пауза. Пiсля неi вiн знайшов себе у чисто вибiленiй залi з дугуватим склепiнням. Їi освiтлювали свiчки, що пiднiмалися просто з пiдлоги крученими колонами.

У цiй залi царювала вродлива жiнка.

Обкладена цилiндричними червоно-золотими подушками, вона сидiла на найвищому крiслi, що вигостреними башточками бильця нагадувало навiть не трон, а дзвiницю нiмецького собору. Жакет з короткою баскою вигiдно пiдкреслював ii талiю, а мереживо не приховувало пишного бюсту та решти снадних лiнiй. Смарагдово-сине вiяло кольором не пасувало до жодного з елементiв одягу, але виглядало багато.

Гостi бурхливоi нiмфи розташувалися на крiслах та ослонах, немов зiбраних з рiзних домiв i палацiв.

Здоровань Демкович ледь втиснувся у шкiряне крiсло з гнутими нiжками, Агрiппа розкинувся на канапi, обтягнутiй дорогоцiнним глазетом, а Кiт з Ревулою примостилися на ослонах, оббивка яких колись, певно, була гобеленом з мисливськими сценками. Сам Мечислав займав суддiвське крiсло, вкрите чорним лаком та споряджене крихiтними гербовими подушечками, обшитими пишною бахромою. Паризькi аристократки з числа так званих «вигадниць» клали такi пiд своiх зачесаних та напудрених песикiв.

Решта меблевого обладнання вiдзначалася подiбною ж легковажною випадковiстю.

Поряд з письмовим столом на тумбах-левах розташували грацiйнi шаховi столики. А пiд стiнами стояло щiльне каре з рiзноманiтних шаф i комодiв, що вiдбивали свiчне свiтло венецiйськими дзеркалами, лакованими поверхнями, срiбною фурнiтурою та вкритими воском бронзовими накладками у виглядi звiриних морд та оголених жiночих фiгур.

Найдивовижнiшим було те, що син пiдстарости випiрнув з несвiдомого просто посеред однiеi з тих фраз, якими оповiдав господинi дому та ii товариству про ярмарок на паризькому Новому мостi та про вуличного астролога, що з таблицями Нострадамуса вiщував загибель свiту вiд повенi, нашестя сарани та страхiтливоi комети.

З огляду на те, що слухали його уважно й без посмiшок, Мечислав зробив висновок, що дивне запаморочення охопило лише частину його мислячого ества й не завадило iншiй частинi описувати столицю Галлii та паризькi пригоди.