Унія

На всяк випадок вiн поцiкавився у присутнiх, чи цiкаво iм послухати про новий Люксембурзький парк та принади вулицi Сен-Денi.

– Краще розкажiть про Шатле, – запропонував Демкович-Креховецький.

– Вам лише б про судейських, – Скибицька махнула в бiк здорованя вiялом i повернула розмову на театральне життя галлiв.

– Ви були у «Бургундському отелi»? – запитала вона. – О, як я мрiю подивитися «Сiда»!

Мечислав делiкатно, щоб не образити господиню, уточнив, що знаменита прем’ера «Сiда» вiдбулася не в Отелi, а в театрi Маре.

Вiн додав, що був на цьому святi, а також стримано похвалив гру Мондорi та висловив обгрунтованi сумнiви у тому, що сучасники здатнi оцiнити творiння Корнеля. Адже навiть паризька аристократiя надае перевагу не йому, а манiрним пасторалям у придворному театрi герцога д’Епернона та похмурим катiвням у «Марiамнi» Трiстана Л’Ермiта. Зрозумiло, що легше вичавити сльози стражданнями невинноi дiвчини, анiж правдиво й без фарсу розповiсти про лицарство та його свiтлий чин.

Син пiдстарости обвiв присутнiх озореним поглядом. Цiеi митi вiн вiдчував себе мiсiонером, якого iсторична сила спрямувала на просвiтлення краю войовничих грубiянiв, на ствердження галантних звичаiв у землях, що нидiють у варварствi та старосвiтських забобонах.

– Лише майбутнi поколiння, озброенi знаннями та вiльним покликом ества, вшанують генiй Корнеля! – наголосив Мечислав, отримав вiд нiмфи захоплений погляд й закрiпив свiй трiумф не зовсiм доречним цитуванням з «Сiду»: – Менi солодше за надiю знання про зникнення надiй!

– Brabium! – пiдтримав Агрiппа, – або ж, якщо вам приемнiше: Brave!

– Щоб розповiдати про лицарство, треба бути лицарем, – зауважив здоровань.

– І мати правдиву вiру, – докинув Кiт.

– Ясний факт, – пiдтримав Ревула.

– Кажуть, що у Паризii е лицедiй, який промовляе зi сцени голосом, потужнiшим за спiв тридцяти пiвчих, – знову скорегувала розмову Скибицька.

– Лише тридцяти? – посмiхнувся Агрiппа.

– Я чув його голос, – кивнув Мечислав.

– Його там називають Стентором на честь глашатая грекiв, котрий пiд час облоги Троi перекрикував пiвсотнi мужiв. А ще порiвнюють його голос з ерихонською трубою та з сурмами янголiв при Страшному судi.

– У Жидачевi, – втрутився Демкович, – у Борисiвськiй церквi е дяк, якого чути за три милi.

– Лише три? – знов озвався онук руського воеводи.

– Схизмацький крикун, – вищирився Кiт.

– Потвора! – радiсно гаркнув Ревула.