Унія

– Панове, я вас благаю! – нiмфа не зводила погляду з Демковича.

Той сидiв непорушно i дивився в пiдлогу.

– А правда, що у Галлii знищили всiх еретикiв? – поцiкавився Кiт.

– Це було дуже давно. Ось вже десять рокiв як paix d’Al?s[16 - Paix d’Al?s – едикт Милостi (фр.).] гарантуе гугенотам вiльне сповiдання iхньоi вiри, – уточнив Мечислав. Йому дуже хотiлося посприяти миротворчому пориву Скибицькоi, але гроза насувалася невiдворотно.

– Неподобство, – буркнув Кiт й подивився в бiк високоi шафи, що стояла обiч входу до зали.

Щось пiдказало синовi пiдстарости: саме там компанiя залишила своi мантii i шаблi.

– Soli Deo Honor et Gloria![17 - Soli Deo Honor et Gloria! – Богу Єдиному честь i слава! (Лат.), бойове католицьке гасло.] – пiдтримав Кота Агрiппа. Срiбний череп його ножа вистромився з-пiд баски.

– Вiрую в Духа Святаго, Господа iстиннаго та Животворящаго, Іже от Отца iсходящаго, iже со Отцем i Сином споклоняема i славiма! – голосно мовив Демкович, розправив плечi й пiдвiвся з крiсла.

– От i еретична формула, хто б сумнiвався, – Кiт також пiдвiвся й плюнув здорованевi пiд ноги.

– Це порядний дiм! – крикнула господиня.

– У порядному домi не ображають пана Бога! – Ревула одним стрибком досягнув шафи.

Проте спритнiсть йому не допомогла. Демкович однiею рукою вiдiрвав свое крiсло вiд пiдлоги i пустив полiтати. Важка мебель вдарила Ревулу в плечi. Той з прокляттями впав на дзеркальнi дверцята шафи. Дзвiн розбитого скла накрив останне прокляття.

Мечислав понадiявся, що шкiряний пiдкирасник збереже хоча б живiт Ревули вiд гострих, наче шаблi, скалок.

А сам рушив в бiк Скибицькоi з намiром рятувати нiмфу.

– Панно Зося, до вас йде auxilium[18 - Auxilium – допомога (лат.).]! – крикнув вiн, аби господиня не злякалася його наближення.

Тим часом Кiт пiдхопив шаховий столик, прикрився ним, наче щитом, i напав на Демковича.

Обходячи Кота, син пiдстарости нирнув пiд лiву руку Агрiппи, вiдтак перестрибнув через письмовий стiл, щоб опинитися мiж господинею i побоiщем.

2

Тiеi самоi години, коли Мечислав знайомився в «Корабелi» з Котом та Ревулою, джура Івана Виговського припинав панського iноходця до караульноi конов’язi. Писар реестрового вiйська щойно пересвiдчився: стайнi на княжому подвiр’i геть заповненi чотириногими слугами сенаторiв, магнатiв i бiскупiв.