Унія

Домовлятися про фураж для коня та нiчлiг для джури залишалося в знайомих, або ж в одному з заiжджих дворiв. Вiн вирiшив, що вiдкладе цю справу на пообiднiй час.

Адже й без того змушував на себе чекати.

Виговський вже призабув розташування палацових будiвель й тричi питав дорогу. Нарештi пiд його високими чоботами заскрипiли дубовi сходи Шпитальноi вежi.

На час весiлля ii, як i решту замкових примiщень, вiддали для розселення тих гостей, котрi не змогли знайти собi зручнiших апартаментiв. Князь вiддав частину особистих покоiв митрополитовi i двом старим бiскупам.

Шляхтi дiсталися кiмнати та галереi. Джур та служок селили просто в казематах, бiля порохових бочок, скринь зi стрiлецьким причандаллям та полиць з мортирними ядрами. Судячи з кiлькостi рiзнокольорових лiврей, що метушилися на поверхах та розкладали в переходах панське добро, мiсто не подужало дати притулок багатьом iз приiжджих.

На Виговського чекали мешканцi четвертого поверху, найвищого. Вузькi сходи, що з середини тулилися до його вигнутоi стiни, прорiзали стелю i вели на гарматний майданчик.

Вiкна-бiйницi спорядили свинцевими багетами та закрили товстим нерiвним склом: серед бiлого дня тут панували сутiнки. Ближче до середини круглоi кiмнати слуги розставили дорожнi скринi, встелили iх тебризькими та iсфаганськими килимами, розклали великi i маленькi подушки.

Примiщення дивувало пишнотою безладу та прогрiтим повiтрям. У збройних нiшах палали жаровнi. Змiшаний з iхнiм димом конопляний дух дражнив нiздрi. В центрi булькав велетенський, на дванадцять хоботiв, кальян.

Але курцiв бiля нього зiбралося лише трое.

– Певно змерз з дороги? – один iз них вiдклав мундштук, пiдвiвся й розкрив обiйми назустрiч Виговському.

– Пане електоре! – Писар обхопив плечi старого магiстрата. – Хотiв вас шукати у мiстi.

– А я, бач, у княжих стiнах грiюся, – електор Олександр Штефанович розвернув Виговського обличчям до курцiв. – Ось Іван, син Остафiя з Виговських, свiжоспечений каламарник. Приймайте до товариства.

– Божоi помочi вам! – привiтався писар.

– Навзаем! – вiдiзвався молодший з курцiв. – І де ж, пане, твiй каламар?

– У пана комiсара, – Виговський впiзнав молодшого.

– Сенатор i люблiнський депутат Єжи Немирич гербу Клямри, – рекомендував того електор.

– А ми з паном знайомцi, бачилися на киiвських сеймиках, – писар скосив око на старшого з курцiв, котрий не встав i дивився на нього з-пiд лоба.

– Як здоров’я панi Ельжбети? – поцiкавився Виговський у Немирича.