Унія

– Як i що забирали я й так знаю, – на обличчя сенатора лягла доречна скорбота. – Менi повiдомили й про чорну раду, де старшина знову здурила товариство. Й про кримську експедицiю також. Маю про це детальний звiт.

– То чим тодi можу допомогти?

– Я хочу, щоб ви, пане Іване, зрозумiли мене правильно, – почав сенатор. – Я належу до тих, хто шануе пораду британця про те, що не е гiдною справою примножувати суще без потреби. Як фiлософ я вихований при ногах славетного Гротiуса, котрий вчив мене не зважати на пустi забобони та суетнi вiрування профанiв.

Але дехто з мудрих людей, – вiн майже непомiтно повiв очима в бiк трансiльванця, – переконуе мене, що iснують мiсця особливi, з давнiх часiв позначенi чимось величним й, одночасно, смертоносним. Чимось таким, що змiнюе не лише долi людей, якi там перебувають, але й долi народiв, причетних до таких локацiй. Також тi люди стверджують, що у вирiшальнi часи особливi мiсця стають колисками нових iмперiй та оракулами для тих мужiв, котрi здатнi змiнювати хiд iсторii на столiття вперед.

– Я також чув про такi мiсця, – пiдтримав Немирича електор. – Я читав, що свiтодержець Чингiз перед своiм возвеличенням довший час перебував у лiсах у такому мiсцi, де пiзнав знаки долi та свое майбуття.

– І я чогось такого чув, – кивнув Виговський. – Проте, якщо ви маете на увазi Маслов Став, порадив би все ж таки дослухатися до згаданого вами британця та не змiшувати полiтику з переказами старих жiнок i шкiльних пiiтiв.

– Перекази старих жiнок? – перепитав пан Леваi; було помiтно, що трансiльванцевi набридло сидiти мовчки.

– Ви порiвнюете лицарiв з… – вiн на мить зупинився, шукаючи точного латинського словосполучення, – …божевiльними бабами?

– Нехай береже мене Бог вiд таких недоречних порiвнянь, – писар поклав праву руку на серце, немов зiбрався присягати. – Я не мав анi найменшоi думки образити присутне тут товариство. Лише хотiв запевнити пана Юрiя… тобто пана Єжи щодо природи мiсцевостi, яку називають або Масловим Ставом або ж Масловим Бродом.

Я був там двiчi й не помiтив жодних фатальних властивостей. Там живуть мирнi хлiбороби та стоять козацькi паланки. В лiсах е дичина, а в Росавi – риба. Якби не республiканськi чвари, там був би рай земний.

– Я врахую ваш досвiд, пане Іване, – запевнив Немирич. – Але маемо факти, що свiдчать про протилежне. Ще у двадцять п’ятому роцi, пiсля черговоi, як ви кажете, республiканськоi свари, наш славний князь став табором при Масловому Ставi.